,
Ви Знаходитеся: Головна > Новини з усьго світу > Юрій Баранчик : Білорусь на межі системної кризи. Частина друга. Політика

Юрій Баранчик : Білорусь на межі системної кризи. Частина друга. Політика

юрій баранчик : білорусь на межі системної кризи. частина друга. політика

Політолог Юрій Баранчик.

Після скандальних виборів глави держави не пройшло і чотирьох місяців, як соціологи зафіксували різке падіння рейтингу діючого глави білоруської держави на 11% – з 53% до 42%. У основі такого різкого зниження довіри громадян до Олександра Лукашенко лежить цілий комплекс економічних, фінансових і валютних чинників, які ми розібрали в першій частині матеріалу. Нижче ми розглянемо основні складові сучасної політичної ситуації в республіці.

Пиррова перемога

Економічна криза серйозно підірвала і довіру білорусів, що так похитнулася після 19 грудня, до влади країни. Головні передвиборні обіцянки успішно здані в архів(не пройшло і чотири місяці після виборів), влада відмовчується, народ доки мовчить. В той же час, у влади немає ніяких ресурсів для того, щоб змінити або вплинути на той розклад сил, який склався навколо республіки після 19 грудня. Росія спокійно диктує свої умови практично по усіх переговорних позиціях, починаючи від вартості АЕС і закінчуючи вартістю нафти і газу, ЄС готується до тривалої політичної і, можливо, економічній облозі.

Таким чином, пастка, в яку білоруська влада загнала себе самі і абсолютно добровільно, закрилася. Усвідомивши це, особливе те, що для переговорів з Росією з усіх наболілих питань необхідно мати хоч якісь аргументи, білоруська влада вирішила знову почати політичний торг з Європою і почала зменшувати тяжкість звинувачень, що пред’являлися, основним фігурантам кримінальної справи про масові безлади . Це було цілком очікувано і передбачалося експертами ще в грудні, відразу після виборів і перевороту . В той же час, мало хто припускав, що білоруський офіціоз зламається так швидко, всього за чотири місяці. Проте економіка внесла свої корективи.

В той же час, спроба знову поторговувати із Заходом, що робиться офіційним Мінськом, на наш погляд, не дасть очікуваного владою результату. По-перше, навіть зовнішня нормалізація стосунків з Росією ще до 19 грудня зовсім не привела до відновлення білорусько-російських стосунків на колишньому рівні. Напруга досить велика. Можна навіть припустити, що офіційний Мінськ знову б довів справу до публічного скандалу, але ситуація не та – кожне зайве слово на адресу Росії або конкретних чиновників обчислюватиметься багатомільйонними втратами для економіки республіки, і що так балансує на межі дефолту. У офіційного Мінська практично немає ніяких аргументів, щоб хоч якось посилити свої позиції – економіка прозора.

Аналогічна ситуація і в стосунках з ЄС і США – Захід, точно також як і Росія, бачить плачевний стан економіки республіки. Тому не квапиться. Що стосується політичної модернізації або виборів до парламенту, то Заходу теж тут поспішати не з руки, оскільки парламент нічого в суспільно-політичному житті республіки не вирішує. Крім того, нинішнє білоруське керівництво бачить, що важелі управління ситуацією в країні нестримно слабшають. Тому поява навіть мало-мальской квоти навіть нібито опозиціонерів в особі відомих і в усій красі діячів, що проявили себе після виборів, нічого не змінить. Для влади навіть цей крок буде небезпечний, оскільки він розцінюватиметься як слабкість, а для Заходу наявність таких нахилених опозиціонерів в парламенті і поготів не має сенсу. Відповідно, торгуватися нема за що. А якщо немає ситуації торгу, то немає і необхідності до 2015 року налагоджувати стосунки.

Проте, для білоруської влади відсутність діалогу з Європою і США представляє серйозну проблему, оскільки нічим шантажувати Росію. Проте час не терпить, і у влади немає тимчасового ресурсу, щоб хоч якось змінити ситуацію у свою користь. Для нормалізації стосунків з Європою знадобиться ніяк не менше напівроку(це при ухваленні найм’якших вироків основним фігурантам), а це вже осінь. До цього часу усі основні питання з Росією будуть вже вирішені.

Т. е. політична стабільність у разі вирішення питання про економічну підтримку з боку Росії в найближчі півроку гарантована. В той же час, є ще один дуже важливий аспект, на який необхідно звернути увагу. Йдеться про прозахідну опозицію, а точніше про її повний розгром.

Дійсно, якщо подивитися на опозиційний ландшафт після виборів те стає помітним, що прозахідна опозиція виявилася повністю обезголовленою. Хтось(Некляев, Богданкевич, Милинкевич і деякі інші) більше не зможе претендувати на лідерство за віковими критеріями, хтось із-за величезних іміджевих втрат(Романчук, Михалевич, Статкевич, Санников, Костусев), хтось з інших причин, наприклад, збігу обставин(Статкевич) або фатальній політичній невдачі і відсутності харизми(Лебедько) і тому подібне. Але факт залишається фактом – сьогодні в опозиції немає жодного лідера, до якого не було б серйозних питань(у кращому разі) або претензій(у гіршому). Деградація лідерського потенціалу прозахідної опозиції очевидна. З часом це приведе і до повної деградації структур, що залишилися, які повністю скотяться в маргіналізоване сектантство.

Це говорить про те, що в результаті 19 грудня на політичному полі республіки така політична сила, як прозахідна опозиція, фактично відсутня. Тепер це більшою мірою флеш-моб і інтернет-співтовариство, ніж організована політична структура. З одного боку, це, поза сумнівом, добре – збанкрутілі політики з явно неактуальними для переважної більшості білоруського населення ідеями західної інтеграції і НАТО, пошли. З іншого боку, вакуум, що утворився, буде чимось заповнений. І ось тут ми маємо вилку можливостей, як для влади, так і для громадянського суспільства. Очевидно, що влада повинна мати опонента, який її критикуватиме. Питання в тому, хто, як і в яких формах це робитиме.

Т. е. що ми на сьогодні маємо в політичному плані у Білорусі? Офіційний Мінськ а) повністю себе знекровив в одночасній боротьбі із Заходом і Сходом, б) не має ніяких подальших ресурсів для війни на два фронти. Більше того: акт про капітуляцію формально не підписаний, але відсутність дефолту в республіці, а, відповідно, і подальша політична доля усього нинішнього білоруського керівництва, знаходиться виключно в руках Москви. Час відносного економічного затишшя, виходячи з оголошеної сьогодні Нацбанком республіки величини білоруських ЗВР(всього 3,7 млрд. доларів) закінчується, максимум мясяц-два. Це підводить деякий підсумок суперечкам про майбутню модель зовнішньополітичного облаштування республіки. Друга Брестська фортеця не відбулася. Закритися від світу і стати європейською Північною Кореєю республіка не зможе – заклик до народу піти в землянки не почутий. Ніхто не захоче відмовлятися від благ сучасної цивілізації в обмін на благополуччя лічених одиниць білорускою номенклатури. Відповідно, необхідно визначатися, з ким Ви, майстри культури .

Але такою ж знекровленою стала і білоруська прозахідна опозиція. Лідерів – ні, ідеології – ні, головне – немає народної підтримки ні лідерам, ні ідеології. Виходить, що і влада, і опозиція також виснажили один одного у взаємній боротьбі. А це, у свою чергу, говорить про те, що попри те, що формально влада в республіці є, політичний простір республіки практично повністю вільно.

Прислухайтесь :)

Теги: ,

Без зайвих коментарів.