Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Єрмолай Слишик : Унтер-президент Лукашенко сам себе висік
Президент Белорусии Олександр Лукашенко.
У Мінську 10 березня відбулося третє засідання у справі Бреуса-Гапонова – двох громадян Росії, що мешкають у Білорусії і обвинувачених владою в співучасті при спробі державного перевороту 19 грудня 2010 року. Саме так розцінює подію того дня Олександр Лукашенко – беззмінний керівник Білорусії, що займає президентський пост з 1994 року. Фінал цієї історії дав підстави у черговий раз замислитися над багатьма проблемами життя білоруського суспільства і перспектив білорусько-російських стосунків.
М’який вирок як імпульс русофобії
Процес над громадянами РФ, що мешкають у Білорусії(у одного з них навіть є посвідка на проживання) закінчився напрочуд м’яким вироком – штрафом і звільненням з-під варти в залі суду. Відмітно: ні Бреус, ні Гапонов своєї провини не визнали і того вечора ж заявили про намір оскаржити вирок. Слід також врахувати той факт, що Бреус і Гапонов вже відбули адміністративний арешт в мінському СІЗО в грудні 2010 року за участь в масових безладах і у березні 2011 були засуджені повторно за одне і те ж діяння.
Заслуговує на увагу і ще одна обставина: 17 лютого відбулося перше судове засідання у кримінальній справі по подіях 19 грудня в Мінську: білоруський опозиціонер Василь Парфенков звинувачувався по ст. 293 УК і був засуджений до 4 років колонії строгого режиму і великого за мінськими мірками штрафу – €3,5 тис.(у еквіваленті). Аналогічні по жорсткості вироки отримали також ще декілька білоруських громадян, засуджених 2 березня по цій же статті, услід за Парфенковим: Олександр Отрощенков проведе в колонії посиленого режиму 4 роки, Дмитра Новик – 3,5 року, Олександр Молчанов – 3 роки. Все троє проходили у справі про масові безлади і звинувачувалися по ч.2 ст.293 УК РБ, а Молчанов також по ст. 370 УК( наруга над державними символами ). За даними білоруських правозахисників, влада РБ готова засудити по ст. 293 УК більше сорока чоловік, в т.ч. екс-кандидатів в президенти.
Тому за вироком Бреусу і Гапонову стежили з особливим інтересом не лише російські дипломати, але і товариші вже засуджених білоруських опозиціонерів, їх родичі, експерти і громадськість не лише Білорусії, але і інших країн. Як і слід було чекати, м’який вирок громадянам РФ став приводом для русофобських коментарів у білоруських прозахідних опозиційних виданнях: мовляв, білорусам – жорсткі вироки, а росіянином – м’які .
Тим самим видання, що опублікували замітки в подібному дусі у черговий раз проявили свою істинну суть. Навмисно забутий виявився факт того, що Бреус і Гапонов 19 грудня не табуретами торгували в центрі Мінська, а були в епіцентрі подій загальнонаціональної значущості. З’ясувалося, що гасло за нашу і вашу свободу не близький серцю усіх опозиційно налагоджених громадян РБ. Містечковий комплекс ряду опозиційних груп(великих і малих, легалізованих і неформальних) грає на руку владі: доки кожна з цих груп імітуватиме партизанщину навколо свого хутора, край в цілому залишиться під владою Олександра Лукашенко. Тому цей комплекс культивується як з боку опозиції, так і з боку офіційної влади. Вже не перший рік йде перехоплювання прапорів , відвертий плагіат гасел, символів, ідеологічних концептів влади – у опозиції, опозиції – у влади. У результаті спостерігається інтелектуальний застій, відсутність творчого підходу до справи з обох боків, чадний провінційний шовінізм і псевдопатріотичний треш.
Лукашенко потрапив в капкан, який особисто розставив
Побиття іноземних журналістів, зміст в слідчих ізоляторах громадян сусідніх країн закономірно притягнув до себе увагу ЗМІ, міжнародних організацій і МЗС цих країн. Варто було сподіватися, що до кримінального процесу над громадянами союзної Росії, обвинувачених спочатку по ч.1 ст. 293 УК(організація масових безладів) влади Білорусії підійдуть з особливою відповідальністю. Але цим надіям не судилося було збутися. Адже одна справа творити відверте свавілля відносно власних громадян на закритих процесах, але зовсім інше – дотримуватися елементарної пристойності під телекамерами міжнародних інформаційних агентств, під загрозою нових санкцій з боку ЄС, з присутністю в залі суду спостерігачів від ОБСЄ. Довелося зважати на осуджуючі резолюції Європарламенту, ПАРЄ, Ради Європи, заяви ООН і ряду інших міжнародних організацій.
Крім того: 15 березня в Мінськ прибуває голова уряду Росії Володимир Путін, з яким у Лукашенко особливі стосунки. На зустрічі планується обговорити цілий комплекс двосторонніх і багатосторонніх стосунків. Обидві країни полягають в Союзній державі, СНД, ОДКБ, тісно інтегровані в оборонній сфері, розвивають економічну інтеграцію у рамках Митного союзу і Єдиного економічного простору… Білорусія сильно залежить від російських постачань енергоресурсів і інших видів сировини, озброєнь і технологій, Росія забезпечує збут близько половини білоруської експортної продукції. Такі стосунки, без перебільшення, слід називати стратегічним партнерством. Не дивлячись на таку найсильнішу залежність від Росії, Олександр Лукашенко дозволив собі узяти політичних заручників з числа громадян РФ.
Ще один малоприємний для офіційного Мінська факт: 14 березня, за день до візиту Путіна в Мінськ до російського прем’єра звернулися члени ініціативи Визваленне ( Звільнення ). Громадська ініціатива об’єднує родичів тих, кого влада Білорусії вважає погромниками і безчинствуючим натовпом , що влаштував масові безлади 19 грудня 2010 року в столиці РБ. Члени ініціативи через посольство РФ передали лист Путіну, в якому попросили зробити реальні кроки, щоб посприяти звільненню білоруських в’язнів совісті . Цей факт вказує на те, що білоруська опозиція демонстративно відмовляє в легітимності Олександру Лукашенко. Відмовляють у визнанні йому і країни ЄС, країни Північної Америки і їх країни-партнери. Із станами-сусідами у офіційного Мінська теж склалися дивні стосунки: Литва, Латвія і Естонія не лише не визнали легітимність Лукашенко, але і відкрито підтримують його внутрішніх опонентів. Литва благословила розміщення у себе офісів білоруських опозиційних структур, а Латвія і Естонія на початку березня відкрито призвали до введення додаткових санкцій відносно офіційного Мінська – точкових економічних , за прикладом США. У 2010 році офіційний Мінськ влаштував своєрідний прибалтійський аукціон, виставивши на торги контракти по транзиту венесуельської нафти, а також перевалці свого калію і інших вантажів. У 2011 стало зрозуміло, що Мінськ не продасть те, що виставив на торги. І прибалти цього не пробачили, почали мстити. З визнанням легітимності Лукашенко з боку офіційного Києва трапилася якась каламутна історія: навіть інформацію про вітальну телеграму Януковича канцелярія українського президента не підтверджує. Таким чином, замість пояса добросусідства Лукашенко збудував повноцінний санітарний кордон. Він відгородився від усіх, окрім Москви. Відступати Лукашенко, як би це пафосно не звучало, нікуди – позаду Москва. А в Москві Путін.
Путін, у свою чергу, не зробив ні єдиної публічної заяви з приводу політичних заручників Лукашенко – навіть тих заручників, у яких російські паспорти. Дмитро Медведєв рекомендував МЗС відстежувати ситуацію і підтримувати контакт з правозахисниками. Так повівся тандем. І в цій ситуації до офіційного Мінська дійшло усвідомлення усієї серйозності ситуації, яка представлялася як гарантований тріумф при розіграші багатоходової комбінації. А у результаті мінські стратеги переграли самі себе, потрапили в той капкан, який готували для інших. Достовірно шекспірівський сюжет – як по масштабу, так і по хитросплетінню трагічних обставин.
Коли йшов другий місяць відсидки Бреуса і Гапонова в мінському слідчому ізоляторі, в Адміністрації президента Білорусії чітко усвідомили: Кремль не робитиме різких рухів, але спостерігатиме за тим, як Лукашенко випоре сам себе, подібно до унтер-офіцерської вдови. Це із-за громадян США або Франції виникла б ситуація, на яку розраховували мінські політтехнологи. Але Адміністрацію президента Білорусії і її консультантів, схоже, підвела жахлива некомпетентність і вражаюча самовпевненість.
РФ – не США, відношення до політичних заручників з числа своїх громадян у Кремля абсолютно інше(це можна було зрозуміти по Норд-осту і навіть вікопам’ятному вона потонула ). На руках у улаштовувачів процесу не було нічого, окрім адміністративного ресурсу. Були слухняні судді, прокурори, ГОСМИ, але ні речдоків, ні відеозаписів, ні свідків(окрім тих, що плутаються у свідченнях в залі суду міліціонерів). Т. е. ті, хто відповідав за технічну сторону підготовки процесу над громадянами РФ, завалили справу за усіма пунктами. Бачачи, як справа розсипається в ході відкритого процесу під фотоспалахи і об’єктиви відеокамер, влада РБ спробувала зберегти залишки гідності і узяла тайм-аут, який не змогли реалізувати у свою користь. Формулювання звинувачення залишилося колишнім – ч.2. ст. 293 УК. Хоча 22 лютого прокурор заявив об переформулировке звинувачення. Спостерігачі стали висувати версії: з громадян РФ знімуть звинувачення по ст. 293, перекваліфікують і вийдуть з ситуації з втратами, але не катастрофічними. Але цього не сталося. Мабуть, згори був відданий наказ дожимати , і стороні звинувачення не залишилося нічого іншого, як догравати матч, збільшуючи рахунок програшу з кожним раундом.
Під час тайм-ауту виникла проблема, яка актуалізувалася вже після виголошення вироку 10 березня : змінити статтю звинувачення(на хуліганство або ін.) було складно ще і тому, що, у такому разі, виникне безліч проблем в проведенні серії процесів над іншими фігурантами кримінальної справи про масові безлади . І ці проблеми виникли того ж дня(точніше, вечір), коли був оголошений вирок Бреусу і Гапонову : в опозиційних ЗМІ з’явилися не лише обурені коментарі із приводу білорусам – в’язниця, а росіянам – штраф , але і вимоги переглянути вироки раніше засудженим білоруським опозиціонерам. Сьогодні над суддею Тетяною Черкас, що оголосила вироки Олександру Отрощенкову, Новику, Молчанову, відверто знущаються у витончених формах. Суддя має бути вдячна за своє особисте приниження і знищення залишків сумнівів в професіоналізмі і чесності усіх суддів тим, хто затіяв увесь цей фарс. Політичний кіднепінг вийшов з тим же фіналом, що і у відомій історії Вождь червоношкірих американського письменника О. Генрі.
Влада не може дозволити собі не проводити процеси над іншими фігурантами справи про масові безлади , тим більше – переглянути вже ухвалені вироки. Але і це ще не усе. В ході процесу над громадянами РФ відомий білоруський юрист і правозахисник Гаррі Погоняйло вказав на те, що сам факт масових безладів не доведений і пред’явлення звинувачення за цією статтею – абсурд, юридичний нонсенс. У ефірі телеканалу ОНТ 14 березня – вже після того, як по ст. 293 УК( масові безлади ) декілька чоловік отримали вироки, суддя Конституційного суду РБ(а разом з ним представники прокуратури, МВС та ін. відомств) утруднювалися з визначенням масовості…
Отримує обгрунтування підозра, що у справі Бреуса-Гапонова не держзвинувачення спрацювало погано, а суддя Любов Симахина заявила про подарунок до приїзду дорогого в усіх сенсах Володимира Володимировича Путіна. Все набагато сумніше: система РБ деградувала до непристойного рівня, її капітуляцію прийняли два хлопці з паспортами іншої держави. Влада фактично заявила про те, що РБ – країна небачених можливостей : тут будь-який заїжджий, подаючий надії дизайнер меблів може влаштувати державний переворот, побити з таким же молодим напарником піввзводу спецназу, зробити невиїзними 158 вищих чиновників(включаючи Лукашенко і його сім’ю).
Кому і навіщо це треба
Можливо, схваливши розкручування справи Бреуса-Гапонова , Лукашенко визнав, що таким чином він збереже своє політичне обличчя та і просто помститься тим, хто змусив його боятися. Тут не може бути раціонального пояснення. Те, що з політичними заручниками з числа громадян РФ теж вийшов прорахунок, також складно списати на некомпетентність – швидше на нераціональність.
Кремль свідомо усунувся від втручання в конфлікт і його ескалацію, хоча усі можливості для цього були. Мабуть, така тактика була обрана для того, щоб потім, коли настане час, пред’явити Лукашенко великий гамбургський рахунок: і за Південну Осетію з Абхазією, і за Бреуса з Гапоновим, і за багато що інше. Очевидно, цей рахунок буде пред’явлений не 15 березня, а пізніше.
Можливо, Лукашенко зважився на цю гру в надії дістати козирі на завтра, коли почнеться серйозний торг при неминучому розпродажі блакитних фішок держвласності(чи, як говорять в Мінську – раздербане фамільного срібла ). Але завтра настало несподівано швидко. Виявилося, що на даний момент у уряду Білорусії інших варіантів отримати грошей немає. Ставки по білоруських держоблігаціях на російському ринку наближаються до 10%, кредитів від МВФ, Всесвітнього банку та ін. на горизонті не видиме. МВФ, приміром, може виділити кредит, але виставляє ряд важких умов. Одне з них – девальвація національної валюти, чутки про яку вже викликали паніку і ажіотажну скупку доларів, а проведення шокової девальвації означатиме крах фінансово-кредитної системи. Чи вимога структурних реформ, яка небезпідставно розглядається ідеологами білоруської моделі як підкоп під авторитарну політичну систему.
Гроші потрібні терміново і в об’ємі декількох мільярдів. Можна було б не доводити ситуацію до такого скрутного становища, але білоруська модель виявилася порочною. А за вади потрібно платити. Інвестиційний клімат в РБ, м’яко кажучи, неблагополучний, іноземні інвестори самі не йдуть. Громадяни відверто не довіряють ні національній валюті, ні держорганам. Особливо яскраво це проявилося не лише на прикладі процесів над учасниками 19 грудня і розправою над приватними адвокатами, що захищали їх. Показово початок набігів на обмінників 14 березня – після того, як офіційний представник Нацбанку Анатолій Дроздов 12 березня заявив: одномоментної девальвації не буде. В суботу Дроздов зробив свою заяву, в неділю громадяни зрозуміли, що потрібно робити(але банки не працювали), а в понеділок уранці білоруси атакували обмінників .
Масштабна приватизація одержавленої загальнонародної власності – єдиний варіант для Лукашенко добути гроші і, отже, зберегти політичну владу. На проведення реформ потрібно час, ресурси, компетентні кадри і багато що інше, чого у влади Білорусії на даний момент немає. У перспективі, при вдалому результаті, реформи розширять оподатковувану базу. Але це в перспективі, а засоби потрібні сьогодні. Їх могли б інвестувати в національну економіку самі білоруси, у яких на руках(а також в матрацах, кубушках, скляних банках і банківських депозитах), за оцінками експертів, від 3,5 до 7 млрд. доларів. Але для цього потрібні гарантії власності, незалежність суду, представницькі органи і багато що таке, що не вписується в білоруську модель . Ті ж умови(принаймні, перших два) заявить будь-який інвестор. Тому з інвестиціями у Білорусії справи йдуть погано, основним інвестором є сама держава. З-під надбудови вибивають базисний табурет.
Серед найбільш реалістичних варіантів залучення ресурсів залишається Росія, з якою так недобре обійшовся офіційний Мінськ під час грузинської війни , торгових воєн . Та сама Росія, яку так довго лаяли державні ЗМІ Білорусії, відверто з неї знущалися, якій оголосили справжню інформаційну війну. Саме Росія виручить грошима союзника. Але цього разу не подарує, а позичить під певні гарантії і зобов’язання. Також не забуватимемо про гамбургський рахунок.
Олександру Лукашенко варто серйозно замислитися над підсумками свого правління, нинішньому курсі, стані справ і майбутньому республіки. Цілий ряд знакових подій останнього часу дає приводи для таких роздумів. Те ж саме не заважає зробити і тим, хто вважає себе білоруською опозицією.