,
Ви Знаходитеся: Головна > Новини блогосфери > Станіслав Тарасов : Балкани побоюються лівійського синдрому

Станіслав Тарасов : Балкани побоюються лівійського синдрому

станіслав тарасов : балкани побоюються лівійського синдрому

Російський політолог Станіслав Тарасов.

Мабуть, це – історична випадковість, що 12-а річниця початку бомбардувань Югославії силами НАТО і початок бойових дій міжнародної коаліції проти Лівії майже співпали. Історія першого військового конфлікту ще тільки осмислюється. Автор це відчув при відвідуванні Тірани – столиці Албанії, Берата, Шкодера, спілкуючись з багатьма місцевими політиками. Албанці гордо заявляють про чисельність своїх співвітчизників, що живуть в суміжних сусідніх балканських країнах, але з ідеями Великої Албанії їм все ж доводиться розлучатися. Вони з полюванням показують і розповідають про розкидані по країні бомбосховища часів комуністичного лідера Энвера Ходжі, ніж говорять про ситуацію, що склалася нині, як в країні, так і на лінії протистояння з Сербією, ухильно пояснюють причини розбитих доріг, численних заморожених будівництв, низького рівня життя пригнічуючої частини громадян країни. При цьому албанці, як здалося авторові, дуже ревниво відносяться до контактів Росії, що розширюються, з іншими балканськими країнами, хоча майже на усіх урядових установах Албанії вивішені відразу три прапори – національний – албанський, США і ЄС. Проте, вони з підвищеним інтересом інтерпретують підсумки недавнього візиту глави російського уряду Володимира Путіна в Словенію і Сербію.

Йдеться про готовність Москви виділити солідні кошти для модернізації нафтової галузі Сербії, енергетичних об’єктів і залізничного транспорту. Сербія – країна, яка підписала угоду, пов’язану з будівництвом Південного потоку , країна, в якій російські компанії мають намір брати участь у будівництві метро в столиці і логістичного центру на Дунаї. Більше того, в ході переговорів у Бєлграді Володимир Путін спеціально відмітив, що Москва залишається найближчим союзником Бєлграда : Ми собі по-іншому навіть не уявляємо ситуацію, і, сподіваюся, що і Сербія теж. Я не говоритиму про причини, вони ясні для кожного серба і для кожного громадянина Росії. Це обумовлено усією історією наших стосунків і близькістю наших народів .

При цьому Володимир Путін повідомив, що Москва у разі потреби готова підтримати переговори Бєлграда і Приштини. Такі переговори дійсно ведуться. Але у них вже інший міжнародний фон. По-перше, албанці відчули зміну настроїв з боку Туреччини, яка раніше виступала в ролі історичного тилу для Тірани. Эрдоган не ризикуватиме ускладненням стосунків з Путіним із-за Косово , – так оцінив ситуацію один з албанських політиків, що побажав залишитися неназваним. По-друге, депутат Європарламенту Піно Арлаки відкрито заявив, що західне втручання в конфлікт навколо Косово стало повним провалом. На його думку, це найбільша помилка світової спільноти за останні 12 років, а сама місія ЄС в Косово зазнала поразки. Він також вважає, що міжнародному співтовариству слід приступити до жорстких заходів відносно Косово.

Але найбільший резонанс в Тірані зробив коментар Володимира Путіна у зв’язку з подіями в Північній Африці: Я не думаю, що ми маємо право ставити на одну дошку Сербію і Лівію – це все-таки зовсім різні держави . В той же час він виразив стурбованість тим, що авіаудари стали наноситися по усій території Лівії, збільшуючи кількість жертв.

За що ж воював Захід на Балканах? Тоді американці – як французи в Лівії – збили коаліцію, щоб навести свій порядок на Балканах. Авіація коаліції розбомбила Югославію, розколола її на маленькі держави, створила анклав – державу Косово. Але ось що важливо відмітити: міністр оборони США Роберт Гейтс заявляє, що Каддафі не представляв безпосередньої загрози для США, що Лівія не є країною першорядної ваги для США . Тобто, Каддафі – це не Милошевич. З іншого боку, лівійська опозиція рветься на захід, набираючи очки у боротьбі за міжнародне визнання. Війська Каддафі несуть втрати, але основна частина втрат – не від дій опозиції, а від ударів авіації міжнародної коаліції. Правда, вона заперечує наявність координації з повстанцями, проте питання залишається відкритим – як довго коаліція зможе служити в якості прикриття для повстанців, або навпаки, як довго Каддафі залишатиметься при владі? До того ж резолюція ООН не містить мандату на зміну уряду в Лівії, а НАТО не уповноважений вводити в Лівію наземні війська.

Росія призвала припинити невиборче застосування сили. Генсек Ліги арабських держав Амр Муса теж засудив атаки з повітря. Глава уряду Туреччини Реджеп Тайип Эрдоган порадив синові полковника Каддафі Сеифу Аль-Исламу Каддафі створити політичну партію і претендувати на пост президента країни. Про цю ініціативу турецького прем’єра розповів журналістам міністр закордонних справ Ахмет Давутоглу. Він підкреслив, що Анкара шукає такі шляхи виходу з нинішньої кризи в Лівію, яка дозволить негайно припинити громадянську війну. Анкара тонше відчуває ситуацію, її розрахунок будується на тому, щоб вибити військові аргументи у міжнародної військової коаліції, зорієнтувати її на політико-дипломатичне врегулювання лівійської кризи. Раніше Эрдоган вже натякав на необхідність того, щоб Каддафі – глава країни без посади – позначив би суб’єкт для ведення переговорів по врегулювання конфлікту. При цьому не можна виключати, що турецька дипломатія стала здійснювати зондажную операцію по світу за узгодженням із США. І не лише. Тим паче, що Анкара ще не втратила політичної довіри серед оточення полковника Каддафі.

Якщо вивести за дужки потенційні небезпеки регіону Близького Сходу, які можуть виникнути у зв’язку з розпадом Лівії, існує ще одна причина, що примушує Туреччину діяти нестандартно. Річ у тому, що саме Туреччина розробила і приступила до здійснення в Лівії інвестиційних проектів, які оцінюються у багато мільярдів доларів. За словами президента Турецької асоціації підрядників Эрдала Эрена, йдеться про потенційно втрачених в Лівії 16 млрд доларів. Більше того, як з’ясовується, під ударом військової авіації міжнародної коаліції виявилися багато об’єктів, що будувалися або вже побудовані Туреччиною.

Тепер існує реальний ризик, що новий уряд Лівії відмовиться визнавати торговельно-економічні угоди, які підписала Туреччина з режимом полковника Каддафі. Аналогічний ризик, як відомо, зберігається і для Росії, що уклала з режимом Каддафі енергетичні і військово-технічні угоди. Тепер проблема в тому, як перейти від фази військової конфронтації до використання дипломатичних механізмів, – говорив авторові один з албанських політиків. – Тому пропозиція глави уряду Туреччини Эрдогана почати процес виведення на політичну сцену син полковника Каддафі Сеифа Аль-Ислама може отримати найнесподіванішу перспективу : як для інтересів Туреччини, так і для міжнародної військової коаліції, і для Балкан. У разі зриву наміченого плану не можна виключати, що лівійський синдром скоро перекинеться і до нас . Чому? Тому, що Албанія, як і Лівія, має вихід до Середземного моря, охопленого любов’ю Саркозі, – послідувала відповідь. – Щоб помститися Туреччині, він може почати проти неї нову гру на стику Албанії з Косово .

Тірана – Дуррес – Берат – Стамбул

Прислухайтесь :)

Теги: ,

Без зайвих коментарів.