Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Олександр Каревин : Ні хліба, ні видовищ : перший рік Віктора Януковича не дає підстав для оптимізму
Минула нещодавно річниця з дня вступу на посаду президента України Віктора Януковича стала хорошим приводом для обговорення перших результатів його правління. Представники влади гордо рапортували про підйом економіки, поліпшенні стосунків з Росією і тому подібне. Якщо судити по приведених офіційними особами цифрах, можна зробити висновок, що країна упевнено долає наслідки світової кризи, рухається в правильному напрямі і якщо ще не процвітає, то в усякому разі близька до процвітання.
У реальності, проте, все йде не так веселково. Рівень життя населення, і такий нижчий, в порівнянні з сусідніми Росією і Білорусією, продовжує знижуватися. А бадьорі завірення влади про зростаючий добробут народу не можуть викликати в масах іншої реакції, окрім роздратування. Насправді, що повинен думати про президента і уряд пересічний громадянин України, прослухавши, наприклад, заяву прем’єр-міністра Миколи Азарова про те, що реальні доходи простих людей ростуть помітними темпами ? Адже такий звичайний громадянин відправиться потім в магазин або на базар, де зіткнеться з цінами, що значно виросли, на продукти і інші товари першої необхідності. Цей звичайний громадянин поїде на роботу в маршрутці і заплатить за проїзд за новою, більш високою ціною. Він отримає рахунок на плату за житлово-комунальні послуги з тарифами, що знову ж таки істотно виросли. І усе це на тлі затримок, що поновилися останнім часом, з виплатою зарплат. Де ж зростання реальних доходів?
У число безперечних успіхів прийнято відносити досягнення владою єдності, припинення холодної війни між президентом і прем’єр-міністром, що спостерігалося в епоху Ющенка-Тимошенко. Проте чого варта така єдність, якщо воно буде використано не для поліпшення положення в країні, а для подальшого дерибану(розграбування) України? Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко, пояснюючи причини неефективності своєї політики, могли звалювати провину один на одного. У Віктора Януковича такої можливості немає.
Зрозуміло, що новому президентові держава дісталася в жалюгідному стані. Наслідки бездарної помаранчевої п’ятирічки даються взнаки. У подібній ситуації народ у своїх очікуваннях зазвичай відводить правителеві, що знову вступив на посаду, приблизно рік, щоб зупинити процес збіднення населення. Хоч би зупинити! Потім, наступного року, як сподіваються обивателі, піде процес поліпшення життя(нехай спочатку і невеликого, але поліпшення!). Далі, при розумному керівництві, це поліпшення повинне стати відчутним.
Що спостерігається на Україні сьогодні? Перший рік правління Януковича завершився, а, судячи з проанонсованих подальших підвищень цін і тарифів, збіднення більшої частини українців триватиме. Причому владу це особливо не турбує.
Великий резонанс в суспільстві викликали плани уряду підняти вік виходу на пенсію для жінок з 55-ти до 60-ти років. Необхідність цього заходу обгрунтовується величезним дефіцитом Пенсійного фонду. Але при цьому влада відмовляється зменшити вже призначені великі пенсії колишнім високопоставленим чиновникам, депутатам, суддям і тому подібне. Думається, украй важко буде довести простим людям доцільність такої пенсійної реформи . Хоча, здається, і із цього приводу влада особливо не напружується.
Серйозною проблемою стало значне зростання злочинності. Нездатність впоратися з криміналом, що завжди завдавала удару по репутації влади, Віктору Януковичу шкодить удвічі, оскільки хочеш не хочеш нагадує суспільству про деякі не найпочесніші деталі біографії президента. Але кого вгорі це хвилює?
Не видно особливого прогресу в поліпшенні стосунків з Росією(чого від нової української влади чекав багато хто). Рух у бік зближення двох країн робиться керівниками України за принципом Крок вперед, два кроки назад . Короткочасне потепління змінилося заявами Києва про неможливість вступити в Митний союз, гальмуванням економічної інтеграції. Багато російсько-українських протиріч залишаються неврегульованими і, здається, врегулювати їх Янукович і його команда не квапляться.
Окрім іншого, роздратування в суспільство додали дії української влади в питанні з купівлею російського газу. На Україні багато говорило про надзвичайну вигідність підписаних навесні минулого року нових газових угод, а через два місяці послідувало підвищення цін на газ для населення.
Не помітно поліпшення і в гуманітарній сфері. Усупереч неодноразовим передвиборним завіренням Януковича російській мові так і не наданий статус другого державного. Цинічне порушення своїх обіцянок стало вже на Україні недоброю президентською традицією. Чергові пояснення: мовляв, у президентської Партії регіонів бракує в парламенті голосів для ухвалення відповідного закону, нікого не переконують і не можуть переконати. Суспільству прекрасно відомо, що що зосередив у своїх руках величезну владу президент має досить можливостей, щоб стимулювати(назвемо це так) необхідну кількість депутатів підтримати зміни в законодавстві про мови. Було б тільки для цього у глави держави бажання. Але бажання-то якраз не видно. Про це свідчить у тому числі те, що досі не скасована заборона на демонстрацію в кінотеатрах фільмів, дубльованих російською мовою. Для відміни такої заборони взагалі не потрібне голосування в парламенті. Досить рішення підконтрольного Януковичу Кабінету міністрів. Проте рішення немає.
Те ж спостерігається в інших галузях гуманітарної сфери. Так – Віктор Янукович на повний голос оголосив, що голод 1933 роки не був геноцидом. Але ухвалений при Ющенку закон про голодомор-геноцид відмінити навіть не спробували, а незабаром і сам президент став робити зовсім інші, прогеноцидние заяви.
Не відмінив глава держави і указів свого попередника про посмертне привласнення звання Герой України гітлерівським прибічникам Степану Бандері і Роману Шухевичу. Замість цього відмінити укази намагаються через суд з неясним поки що остаточним результатом, але з абсолютно ясним бажанням президента дистанціонуватися від такої спроби. До цього можна додати що випускаються президентом Януковичем в стилі Ющенка відозви, присвячені пам’ятним датам з історії України, – Дню героїв Крут , Дню соборності України і тому подібне
По колишньому спостерігається засилля затятих украинизаторов в державних ЗМІ. Тут доходить до пародоксального. Скажімо, що виходить по воскресіннях на Першому каналі Національного радіо передачі, де розповідалося про українські корені Ісуса Христа, Будди, Заратустри, про те, що українці стояли у витоків староєгипетськими, старогрецькими, давньоримськими цивілізацій, що вони(українці) дорівнюють Богові і тому подібне виділялося при колишньому президентові п’ять хвилин ефіру. При нинішньому главі держави – десять хвилин. Факт дрібний, але показовий.
Нарешті, останньою на цей момент подією, що яскраво демонструє неблагополуччя в гуманітарній сфері явилася спроба присудити державну Шевченківську премію роману Василя Шкляра Чорний ворон . Правда, через скандал, що розгорівся, президент тимчасово утримався від затвердження рішення Шевченківського комітету(втім, відміняти це рішення він теж не став), але, думається, піти назад Януковича змусила антисемітська складова скандалу, а ніяк не русофобська.
Мабуть, єдиним плюсом першого року нового президентства може считатся чітко позначена приналежність глави держави до канонічної Української Православної Церкви. В усякому разі на великі церковні свята він, на відміну від усіх трьох своїх попередників, відвідує православні храми, а не здійснює круїзи за опорними пунктами псевдоцерковних антиправославних організацій – Київського патріархату і Української автокефальної православної церкви . Проте, якщо в суспільній свідомості задекларована прихильність православ’ю Януковича закріпиться у поєднанні з його неуспішністю як керівника, то така декоративна православность може послужити Церкві погану послугу. До того ж вищеназвані псевдоцерковні об’єднання спокійно продовжують видавати себе теж православні і начебто православний президент їм в цьому не перешкоджає.
Загальновідомо, що більш-менш стерпною для народу може вважатися та влада, яка в змозі дати йому хліба і видовищ. Як бачимо, хліба (і в сенсі матеріальних цінностей, і в сенсі їжі духовної) нинішня влада України населенню не дає. З видовищами справа йде не краще.
Широкомасштабного викриття зловживань колишнього режиму не сталося, хоча таке викриття цілком здатне було б тимчасово перемкнути громадське невдоволення з нинішніх володарів на колишніх(викривати-то є що). Причому не викриті не лише горе-идеологи колишнього режиму, що розпалювали в країні(між іншим, за казенний рахунок) русофобію. Залишаються безкарними помаранчеві корупціонери(окрім декількох стрілочників). Навіть арешт колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Луценка більше нагадує помсту за репресії проти декого з впливових членів Партії регіонів, що проводилися цим діячем в період після Помаранчевої революції , чим справедливу, на мій погляд, цілком заслужену кару.
Не покараними залишаються і двоє помаранчевих парламентарів, що кидали у Верховній Раді димовими шашками. Грубе і цинічне, на очах у усієї країни, порушення закону зійшло їм з рук. Мало того, у одного з депутатів-регіоналів вистачило розуму публічно пояснити цю безкарність небажанням створювати прецендент – мовляв, якщо сьогодні цих двох притягнути до кримінальної відповідальності, то завтра можуть притягнути і кого-небудь з нас. Таким чином член правлячої фракції ледве чи ні відкрито визнав, що сам він і його соратники знаходяться не в ладах з кримінальним кодексом. Причому, що характерно, ніхто з фракції від такого визнання не відмежувався.
І вже абсолютно обурливим є спуск на гальмах суперскандальної справи педофілів , в якій виявилося замішано троє депутатів з фракції Блоку Юлії Тимошенко. Тим самим Партія регіонів практично підтвердила, що що спалахнув ще до президентських виборів педофільський скандал був роздутий нею виключно в передвиборних цілях(хоча деякі обставини вказують на те, що справа педофілів була розпочата небезпідставно). Пляма у будь-якому випадку залишилася на репутації президентської партії, що або використала брудний наклеп проти політичних супротивників, або дозволила(з яких причин – можна тільки здогадуватися) злочинцям-педофілам піти від відповідальності. Втім, знову ж таки, регіоналів ця чергова пляма не турбує.
Очевидно, що нинішня влада відверто плює на громадську думку і передусім на ту частину електорату, завдяки підтримці якої власне і стала владою. Висновок напрошується сам собою : майбутніх виборів правлячий режим не боїться. Причину ж такої безстрашності(якщо виключити зовсім вже екзотичну версію про задумане Віктором Януковичем і Партією регіонів політичному самогубстві), мабуть, слід шукати в тому, що президент має досить можливостей забезпечити собі на наступних виборах потрібний результат незалежно від реального голосування. До тієї ж мети забезпечення правильного результату, але вже на парламентських виборах(вони за часом ближче за президентських) веде затіяна Партією регіонів заміна пропорційної виборчої системи мажоритарно-пропорційної або чисто мажоритарної(у мажоритарних округах легше відкоригувати результати голосування). Преценденти таких виборів в новітній історії України вже були, що, ймовірно, додає регіоналам упевненості.
Не враховують нинішні правителі одного: що тримається виключно на насильстві і грубих фальсифікаціях режим не може бути ефективним. А запасу міцності, що залишався у України з радянських часів, вже немає. Аморальна, бездарна, корумпована, знахабніла від безкарності влада в умовах тривалої світової кризи дуже швидко зведе країну до рівня центральноафриканських держав. Наслідку цього непередбачувані, у тому числі і для Росії, що ризикує отримати у своїх меж джерело нестабільності.
Точка неповернення президентом України ще не пройдена. Віктор Янукович сьогодні як казковий витязь на роздоріжжі. Він може(поки ще може!) оперется на своїх колишніх виборців, повести країну шляхом єднання з Росією і тим самим добитися поступового поліпшення положення на Україні. А може цинічно нехтувати думкою людей, що підтримали його на виборах, і рушити у зворотному напрямі, протилежному до інтеграції з Росією. Тільки, повторюся, це буде рух не в Європу(як, можливо, комусь на Україні здається), а в Центральну Африку.
Мені дуже хотілося б помилитися, але вибір президентом останнього напряму представляється вірогіднішим.