,
Ви Знаходитеся: Головна > Суспільство > Станіслав Тарасов : чи Дозволять Туреччині вирватися з кільця арабських потрясінь ?

Станіслав Тарасов : чи Дозволять Туреччині вирватися з кільця арабських потрясінь ?

станіслав тарасов : чи дозволять туреччині вирватися з кільця арабських потрясінь ?

Російський політолог Станіслав Тарасов.

Генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен відвідає Туреччину. Він зустрінеться з прем’єр-міністром Туреччини Реджепом Тайипом Эрдоганом, міністром закордонних справ Туреччини Ахметом Давутоглу і міністром оборони Веджди Гонулом. Згідно із заявою, сторони обговорять питання порядку денного підготовлюваної неформальної зустрічі міністрів закордонних справ НАТО, яка запланована на 14 і 15 квітня. Очікується, що сторони торкнуться обстановки в Лівії, де НАТО узяло на себе командуванні військової операції. Напередодні генсек НАТО заявив, що не підтримує пропозиції США і Великобританії про постачання зброї лівійським повстанцям. За його словами, мета міжнародної операції в Лівії полягає в тому, щоб захищати лівійський народ, а не озброювати його . У цьому сенсі ці ідеї співзвучно з позицією керівництва Туреччини.

Але Анкару зараз турбує дещо інше: оцінка ситуації, що складається на Близькому Сході, – те, що Туреччина опиняється в кільці фронтів і окріп бурхливих потрясінь з’явився вже у її меж. Колишній радник Білого дому з питань національної безпеки Збігнєв Бжезинский заявив в зв’язку з цим, що слід готуватися до появи на Близькому Сході нових режимів , які створюватимуть для США великі труднощі , а Ізраїль в подальшій перспективі загубить роль впливового гравця .

У історії Близького Сходу почався новий період і за лідерами цих країн стоїть вибір: або прийняти зміни, або зіткнутися з ризиком зникнення. Такий діагноз поставив вже міністр закордонних справ Туреччини Ахмет Давутоглу. Він назвав помилковими твердження про те, що масові хвилювання в країнах Північної Африки і на Близькому Сході викликані зовнішніми чинниками , порівняв регіональні події теперішнього часу з громадськими хвилюваннями в Східній Європі в 1980-х роках. Прозорливі лідери країн регіону повинні очолити процес змін замість того, щоб перешкоджати йому, – констатує глава турецького МЗС. – Той, хто перешкоджатиме, зіткнеться з ще більшими труднощами, як це сталося в Лівії . Що б це означало, якщо мати на увазі, що Давутоглу відверто натякає на сусідню Сирію? Президент цієї країни Башар Асад дійсно публічно заявив про наявність проти Сирії міжнародної змови , передусім, тому, що уперше антиправительствнние демонстрації почалися в північно-східній частині країни, де більшість населення складають курди.

В зв’язку з цим деякі експерти стали припускати, що з сирійського плацдарму може розпочатися загальнокурдське повстання, яке потенційно може захлеснути Туреччину і Іран. Як вже повідомляли, представник Союзу курдських громад заявив, що уряд Сирії повинен почати офіційні переговори з курдами, оскільки повстання курдів може мати набагато серйозніші наслідки, ніж безлади з боку арабів. Чи можливий в принципі подібний хід подій? Як вважає фахівець з ісламу Удо Штайнбах з Центру вивчення Близького і Середнього Сходу при університеті Марбурга, багато що залежатиме від того, яку тактику обере Асад в якості реакції на антиурядові виступи.

У Сирії незвичайна конфесійна ситуація. Більшість населення складають мусульмани-сунніти, друге місце за чисельністю займають так звані алавити, далі йдуть друзи, курди, християни ассирійці, вірмени. Алавити переважають в силових структурах і взагалі знаходяться у владі. Сунніти також займають цілий ряд важливих політичних і військових постів. У 1970-х роках шиїти визнали алавитов своїми єдиновірцями, що стало однією з головних передумов налагодження тісної співпраці Дамаску з Тегераном. Іран став одним з головних інвесторів сирійської економіки. У іншій ситуації опинилися курди. До 1960-х років курди не піддавалися в Сирії дискримінації. У кінці 1961 року президент Сирії Назем аль-Кудси намагався вирішувати курдську проблему: було створено курдське радіо, розглядалося питання про їх допуск до влади в Дамаску. Все закінчилося в 1962 році, коли розпався цей союз і до влади прийшли арабські націоналісти. У 1966 році ними був створений так званий арабський пояс – 375 кілометрів завдовжки і 15 км – в курдських районах, на кордоні Сирії з Туреччиною. Звідти були депортовані усі курди углиб країни, і замість них були поселені араби з провінції Ракка.

30 березня 2011 року президент Асад прийняв відставку уряду. Новим главою уряду призначений колишній міністр сільського господарства Адель Сафар,. Правда, він особисто доки не заявив про якісь конкретні реформи. Але раніше сирійське керівництво прийняло екстрений план політичних перетворень, який, зокрема, передбачає введення багатопартійної системи, ухвалення нового закону об ЗМІ, проведення судової реформи. Не виключено, що Дамаск найближчим часом піде і на відміну надзвичайного стану.

Стосовно курдів це може означати повернення до формули взаємовідносин президента Назема аль-Кудси. Тим паче, що зараз доводиться вже зважати на реальний чинник геополітики – Іракський Курдистан. Цікаво, що до цього підштовхує президента Башара Асада і прем’єр-міністр Туреччини Реджеп Тайип Эрдоган. Він повідомив журналістів: Окрім вимог про зміну керівництва Сирії? люди чекають відміни режим надзвичайного стану, звільнення політичних ув’язнених і прийняття нової конституції . Подібне попередження лідерові Сирії з боку Туреччини має значущий характер. Невипадково днями сам Эрдоган здійснив перший історичний візит в іракське місто Эрбиль, де він виступив з посланнями про світ і братерство. До цього в Іраку він відвідав усипальню імаму Азама Эбу Ханифе, усипальні імаму шиїтів в районі Казимие, усипальню імаму Али, а потім зустрівся з лідером шиїта Систани.

На думку турецької газети Today’s Zaman, уряд Туреччини з метою притягнути на свою сторону курдського виборця намагається напередодні парламентських виборів просунутися на шляху реалізації так званої Курдської ініціативи . Йдеться про повернення географічним об’єктам їх історичних назв, установу органів по контролю за порушеннями прав людини, усуненні перешкод для ширшого використання курдської мови. Але проблема в тому, що проти уряду можуть виступити націоналістично налагоджені виборці західної частини країни, не кажучи вже про армію, суди і спецслужби, які можуть по-своєму розіграти курдський сценарій . Тому Анкара, стимулюючи Дамаск на примирення з курдами, налагоджуючи стосунки з Эрбилем, намагається вивести з гри Робочу партію Курдистану. Більше того, лібералізація режиму в Дамаску створює коридор можливостей для взаємодії між курдами Сирії, Туреччини, Ірану і Іраку.

В той же час крах режиму в Сирії обіцяє безліч проблем, обіцяючи, з одного боку, підйом ісламського екстремізму серед суннітів, з іншої – захисну реакцію шиїтів, исмаилитов і особливо алавитов, яким з втратою свого правлячого статусу загрожує небезпека перетворитися на об’єкт загальної ненависті. Дослідник Андре Банк з гамбургського Інституту по вивченню Близького Сходу(GIGA), вважає, що 45-річному президентові Асад не загрожує небезпекою розігрування курдської карти . За його словами, на відміну від авторитарних правителів в Тунісі, Йемені і Єгипті Асад користується популярністю серед молоді . Крім того, президентський клан, спираючись на впливову меншість мусульман-алавитов, може вступити у блок з іншою меншістю – курдами, що сприятиме стабілізації режиму.

Тому одним з варіантів виходу з зони нестабільності в регіоні може стати формування регіонального союзу Іран – Туреччина – Ірак – Сирія. До речі, саме такого ходу подій побоюється Збігнєв Бжезинский. Не варто при цьому забувати і про те, що реверанси керівництва Туреччини у бік святинь шиїтів, мають і інший інший сенс: нинішній президент Йемену Салех за походженням являється шиитом-зайдитом. Прибічники цієї секти традиційно вороже налагоджені по відношенню до Саудівської Аравії. У президента Салеха зараз вибір: або продовжувати залишатися прибічником Заходу, підтримувати Саудівську Аравію, або – якщо наслідувати логіку закликів глави МЗС Туреччини Давутоглу – відкрито очолити опозиційні сили шиїтів країни і діяти вільніше на півночі Йемену з опорою і Іран і Сирію, і можливо, Туреччину.

Таким чином, у Туреччини з’являється шанс вирватися з кільця фронтів , де вона виявилася в результаті нинішніх потрясінь в регіоні, і, разом з Іраном, зміцнити позиції в якості регіонального центру сили. Якщо, звичайно, її не підірвуть зсередини політичні вороги.

Прислухайтесь :)

Теги: , ,

Без зайвих коментарів.