,
Ви Знаходитеся: Головна > Погляд з середини > Сергій Шиптенко : чи Зможе Європа вирішити свої енергетичні проблеми без Білорусії

Сергій Шиптенко : чи Зможе Європа вирішити свої енергетичні проблеми без Білорусії

Підготовка візиту Олександра Лукашенко в Київ на заходи, присвячені 25-річчю аварії на Чорнобильській АЕС, проходить не без інтриг. На міжнародну конференцію Двадцять п’ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього , яка відбудеться 20-22 квітня в Києві, запрошений глава Єврокомісії Жозе Мануель Баррозу. Інформагентства повідомили, що європейський політик виставив українським організаторам умову своєї участі : на міжнародній конференції не має бути присутнім Олександр Лукашенко. Таким чином, Євросоюз підкреслює свою крайню неприязнь до керівника Білорусії.

Судячи із складу учасників київських заходів(канцлер Німеччини, президенти Росії, Франції, Італії, політики вищого рангу інших держав), в столиці України обговорюватиметься не лише гуманітарна, але ширша проблематика. Поза сумнівом, в Києві приділять увагу темі розвитку атомної енергетики, актуалізованої катастрофою в Японії. Її обговорення буде тим цікавішим в контексті планів Росії, України і Білорусії(країн, найбільш постраждалих від Чорнобильської катастрофи) розвивати свої атомні проекти. Будівництво АЕС у Білорусії вже йде: створюється інфраструктура, вирівнюється майданчик, восени почнуть рити котлован, а в 2017 році планують отримати електроенергію з першого енергоблока. БелАЭС конкуруватиме на ринку Євросоюзу з українськими постачальниками. Поки настане визначеність в питанні будівництва АЕС в Польщі і Литві, ринок поділять російська Балтійська АЕС(Калінінградська обл.), БелАЭС(Гродненська обл.) і українські АЕС. Офіційний Київ повний рішучості добудувати третій і четвертий енергоблоки Хмельницької АЕС за участю Росатома і Ощадбанку .

Враховуючи склад учасників і коментарі експертів, близьких до урядів країн, в Києві обговорюватиметься широкий спектр питань енергетичної проблематики. Належну увагу приділять інфраструктурним проектам. Серед них для влади Білорусії має особливе значення проект Одеcса-броди , в який вкладені немало сил і засобів, який має яскраво виражену іміджеву складову.

Цікаві вісті приходять з України: 25 березня інформагентство УНІАН з посиланням на джерело, працююче у сфері постачань нафти в країни ЄС повідомило : Білорусія відмовилася від закупівель венесуельської нафти і не має наміру використати український нафтопровід Одеса-Броди . Таким чином, рентабельність використання нафтопроводу Одеса-Броди в аверсном напрямі істотно знижується, враховуючи те, що за системою заміщення нафти у Білорусію поставлялася сировина з каспійського регіону по згаданому нафтопроводу , – говориться в повідомленні.

Офіційний Мінськ не коментує цю новину. Згідно інформації з джерел держуправління Білорусії, коригування білорусько-українських угод не передбачається, Одеса-Броди задіяний для прокачування азербайджанської нафти. Нині проходить витіснення з трубопроводу російської нафти сорту Уралс , яка прокачувалася по ньому раніше в реверсном режимі у напрямі чорноморських портів. Білоруські експерти, коментуючи постачання азербайджанської нафти по магістралі Одеса-Броди , вказували на те, що метою цього постачання є витіснення російської нафти для подальшого транспортування по трубопроводу легших сортів з Азербайджану(сорти Айзери Лайт ) і Венесуели(сорти Санта-Барбара ). Венесуельська нафта, що закуповується Білорусією, вивантажувалася з танкерів і поставлялася на Мозирский НПЗ залізничним транспортом, що відбивалося на вартості постачань. У перспективі саме вона повинна була поставлятися по Одеса-Броди на білоруський НПЗ в Мозирі. Закуплена Білорусією і така, що знаходиться зараз в нафтопроводі партія азербайджанської нафти повинна помити його для постачань легших сортів.

Очікується, що у Білорусію азербайджанська нафта по нафтопроводу Одеса-Броди поступить в квітні поточного року – про це повідомив 24 березня в.о. гендиректора ВАТ Мозирский нафтопереробний завод (МНПЗ) Сергій Сосновский. Прокачування нафти йде в штатному режимі. Нині триває витіснення технологічної нафти сорту Юралс з нефтетранспортного маршруту Одеса-Броди-Мозир , – повідомив Сосновский. Для того, щоб отримати чисту азербайджанську легку нафту сорту Айзери Лайт , необхідно витіснити з труби близько 600 тис.т технологічної нафти(сорти Уралс ). За інформацією Сосновского, впродовж лютого-березня було витіснено приблизно 450 тис.т, яка поступає на МНПЗ.

Прокачування азербайджанської нафти сорту Азери лайт для Мозирского НПЗ з використанням нафтопроводу Одеса-Броди в аверсном режимі і ділянки Мозирь-Броди нафтопроводу Дружба в реверсном режимі почалася 13 лютого. Заступник генерального директора підприємства по забезпеченню сировиною і реалізації нафтопродуктів Віталій Павлов повідомив 9 березня: Контракт на постачання нафти з Азербайджану ув’язнений між ЗАТ Білоруська нафтова компанія і Державною нафтовою компанією Азербайджану(SOCAR). По цьому контракту в 2011 році буде поставлено до 4 млн.т нафти. Доставка здійснюватиметься в порт Південний (Україна), а потім трубопровідним транспортом по Одеса-Броди і Дружба на Мозирский НПЗ. Договір на прокачування вуглеводневої сировини з використанням нафтопроводу Одеса-Броди ув’язнений між ЗАТ Білоруська нафтова компанія і ВАТ Укртранснафта . Постачання азербайджанської нафти у Білорусію здійснюватимуться одночасно з постачаннями сировини з Венесуели .

2 березня голова постійної комісії Палати представників по промисловості, паливно-енергетичному комплексу, транспорту, зв’язку і підприємництву Сергій Семашко повідомив, що на весняній сесії Палати представників Національних зборів Білорусії запланована ратифікація міжурядової угоди про співпрацю з Україною в області транспортування нафти, підписаного 12 липня 2010 року в Києві. Воно визначає взаємовигідні умови і закріплює гарантії довготривалої співпраці Білорусії і України у сфері використання інфраструктури морських портів, залізничного і трубопровідного транспорту України при транспортуванні нафти на білоруські нафтопереробні заводи , – проінформував Семашко. У період з травня 2010 року по квітень 2011 року об’єм поставок запланований на рівні не більше 4 млн.т, надалі передбачається збільшення до 10 млн.т в рік. У документі передбачений питомий тариф на транспортування нафти по території двох країн, який складає $0, 27 за 1 т на 10 км. Це знижує на $22 витрати по кожній тонні нафти в порівнянні з раніше встановленими тарифами , – заявив член нижньої палати Національних зборів Білорусії.

Роль офіційного Мінська в реанімації проекту Одеса-Броди важко переоцінити. Український нафтопровід викликав інтерес білоруської влади у зв’язку з планами диверсифікації постачань нафти у Білорусію, повністю залежної від Газпрому , Транснефти і російських нафтотрейдерів. Проблема актуалізувалася під час конфліктів з РФ і, особливо, в 2009-2010 рр. Постачання нафти по українському нафтопроводу на Мозирский НПЗ позиціонувалися в Мінську як серйозний аргумент в нафтогазових війнах з Кремлем. У скільки обходилася неросійська нафта Білорусії, довгий час було незрозуміло. Незалежні експерти відразу ж висунули версію про те, що венесуельський проект покликаний реалізувати швидше політичні амбіції керівництва Білорусії в інформаційно-психологічних війнах з Росією, ніж економічні інтереси країни. Озвучувалася теза про те, що постачання венесуельської нафти триватимуть до тих пір, поки у бюджеті РБ будуть на це гроші. У 2011 році стало зрозуміло, що іноземної валюти у уряду Білорусії немає навіть для обмінних пунктів.

У грудні 2010 року в Москві відбулося підписання угод про безмитних і необмежених в об’ємах постачань російської нафти у Білорусію. До і після їх підписання офіційний Мінськ заявляв про те, що ніщо не змусить його відмовитися від придбання нафти у Венесуели і Азербайджану. Більше того: після московських домовленостей ряд білоруських чиновників підтвердили твердість курсу на продовження і інтенсифікацію процесу диверсифікації постачань нафти і газу у Білорусію, були підтверджені транзитні зобов’язання перед Україною.

16 лютого перший віце-прем’єр Білорусії Володимир Семашко повідомив, що в 2011 році Білорусія закупить у Росії 21 млн. 670 тис. т нафти згідно паливно-енергетичного балансу до 2020 року. Цей об’єм достатній для повного завантаження обох білоруських НПЗ, задоволення потреб республіки в нафтопродуктах і підтримки експортного потенціалу. У 2011 році Білорусія має намір виконати умови контракту з Венесуелою(4 млн. т нафти). Семашко також повідомив, що в 2011 році Білорусія придбаває нафту з Азербайджану, яка вже поставляється по нафтопроводу Одеса-Броди згідно своп-контракту з Венесуелою.

Таким чином, складалася логічна схема: російська нафта поставляється по нафтопроводу Дружба , а азербайджанська – по Одеса-Броди . Виникло питання: що влада Білорусії має намір робити з тією нафтою, яка закуповується в об’ємі, що перевищує сукупні потужності переробки Новополоцкого і Мозирского НПЗ. Проте, білоруська сторона визнала важливим у черговий раз підтвердити не лише об’єми закупівлі, але і свою зацікавленість в експлуатації українського нафтопроводу. Цьому передувала ще одна важлива подія: 17 січня в Києві був підписаний договір між ЗАТ Білоруська нафтова компанія і ВАТ Укртранснафта про надання послуг з транспортування нафти по нафтопроводу Одеса-Броди на Мозирский НПЗ. Договір складений строком на два роки з подальшою його пролонгацією, в нім обмовляється гарантоване транспортування 4 млн.т легкої нафти щорічно. Український нафтопровід здатний прокачати втричі більший об’єм нафти і без постачань у Білорусію простоює. Очевидно: українську сторону не влаштували гарантовані білоруськими партнерами об’єми. У Києві договір назвали утішливим і зосередилися на проекті Сарматия .

Міжнародне трубопровідне підприємство(МТП) Сарматия було створене в 2004 р. як польсько-українське СП. ВАТ Укртранснафта і польська PERN Przyjazn об’єднали зусилля із проектування, залучення інвесторів і добудови нафтопроводу Одеса-Броди до польського міста Плоцьк. Довгий час не вдавалося знайти інвестора під проект транзиту каспійської нафти. Очевидно: компанія, яка зайнялася б будівництвом цього об’єкту, має бути готова не лише до серйозних фінансових вкладень, але і політичним рискам. Мова не лише про специфіку внутрішньоукраїнських процесів, але і про перетин інтересів з російськими постачальниками. Крім того, не була ясна міра готовності каспійських держав наповнити цей трубопровід своєю нафтою. Поки йшов пошук інвестора, до участі в Сарматии приєдналися(у 2007 р.) Державна нафтова компанія Азербайджану, Грузинська нафтова і газова корпорація і литовська компанія Клайпедос нафта .

28 січня в Давосі президенти Азербайджану і України підписали документи про транспортування через Україну в ЄС азербайджанської нафти, а також меморандум про постачання на Україну зрідженого газу. Ми добре починаємо 2011 рік – підписанням важливого документу, який визначатиме нашу майбутню співпрацю в енергетичній сфері. Його ми бачимо в перспективі як дуже масштабне, усебічне і найголовніше – довгострокове , – заявив у зв’язку з цим Ільхам Алієв. Він також відмітив: Наші стосунки розвиваються дуже активно і динамічно. Вони характеризуються такими термінами, як стратегічне партнерство , дружні стосунки .

У планах України і Азербайджану – участь в реанімації проекту нафтомагістралі Одеса-Броди-Плоцьк , по якій азербайджанська нафта поставлятиметься споживачам в ЄС(українські НПЗ її вже отримують). У 2006 р. при фінансовій участі Євросоюзу було розроблено техніко-економічне обгрунтування(ТЭО) добудови нафтопроводу Одеса-Броди до польського міста Плоцьк. У перспективі можливо зосередити зусилля на ділянці від Плоцька до Гданьську. У квітні 2009 року учасники проекту Сарматия підписали ТЭО Євразійського нефтетранспортного коридору, по якому азербайджанська нафта потече в ЄС.

Планується, що каспійська нафта поставлятиметься по трубопроводу в грузинський порт Супса, а від нього – танкерами в український порт(Одеська обл.). По нафтопроводу з Одеси вона потече у Броди(Львівська обл.), а звідти – в Польщу, Чехію і Словаччину. Постачання у Білорусію вже апробовані в 2010 році: по Одеса-Броди прокачана російська нафта, доставлена танкером з Новоросійська до українського порту Південний . У напрямі Прибалтики постачання виглядають проблематичними. Проте не варто забувати, що перед запуском Одеса-Броди з метою постачань на білоруський НПЗ в Мозирі також висловлювалося немало скепсису.

3 лютого у Варшаві пройшли переговори президентів України Віктора Януковича і Польщі Броніслава Коморовского, під час яких особлива увага була приділена співпраці України і Польщі в енергетичній сфері. Зокрема, ми проаналізували стан реалізації Євроазіатського нефтетранспортного коридору і спорудження нафтопроводу Одеса-Броди-Плоцьк-Гданьськ , – сказав Янукович. Напередодні візиту він повідомив в інтерв’ю польські ЗМІ: Україна зацікавлена в приєднання Польщі до розвитку нафтопроводу Одеса-Броди .

23 березня азербайджанське видання AZE.az з посиланням на МТП Сарматия повідомило про те, що в Сенаті Польщі пройшли слухання, присвячені проекту будівництва нафтопроводу Броди-Плоцк. На слуханнях були присутніми сенатори, керівники польських міністерств, представники дипломатичних місій Азербайджану і України. Була обговорена можливість реалізації проекту до кінця 2015 року. МТП Сарматиа вже завершила підготовку ТЭО проекту, дослідження про вибір траси нафтопроводу. Також розпочата підготовка звіту про вплив проекту на довкілля. На слуханнях було відмічено, що істотною подією для проекту став аверс нафтопроводу Одеса-Броди, який, починаючи з лютого 2011 року, транспортує каспійську нафту в європейському напрямі , – повідомило видання. Таким чином, офіційний Київ адекватно оцінив обстановку і, врахувавши білоруський чинник , інтенсифікував співпрацю на західному напрямі. Не варто забувати також про те, що Україна твердо дотримується курсу на інтеграцію з ЄС і розраховує на сприяння в цьому питанні з боку Польщі. Тому відхід Білорусії від участі в експлуатації Одеса-Броди компенсується зближенням з офіційним Брюсселем, Варшавою і Баку.

У газовій сфері найбільш амбітний проект двосторонньої співпраці між Києвом і Баку – будівництво на українському чорноморському узбережжі терміналу по прийому зрідженого природного газу(СПГ). Український СПГ-термінал буде здатний прийняти 10 млрд. кубометрів газу, основним постачальником якого стане Азербайджан. Польща і Білорусія також зацікавлені в диверсифікації постачань енергоресурсів на Україну. Польща сприяє просуванню проекту Сарматия , а Білорусія зацікавлена в диверсифікації постачань газу за допомогою українського СПГ-терміналу.

У березні 2010 року Кабінет міністрів України затвердив план заходів по реалізації інвестиційного проекту Постачання на Україну зрідженого природного газу і будівництво регазификационного терміналу . У грудні було створено українське держпідприємство по будівництву СПГ-терміналу, яке приступило до підготовки техніко-економічного обгрунтування і пошуку інвесторів для будівництва. По планах компанії, восени 2011 року ТЭО буде готове, будівництво може початися в 2013 році. Згідно з планами Мінпаливенерго України, перша черга СПГ-терміналу увійде до ладу до 2016 року, а друга – до 2018 року. Пізніше була названа нова дата вводу в дію першої черги – в 2014 році.

Директор українського ГП Національний проект LNG – термінал Петро Мирошников(досвід роботи, що має, в нафтовій сфері) в цьому зв’язку відмітив: будівництво терміналу націлене, передусім, на ресурси Азербайджану. Запаси газу в цій країні оцінюються в 2,5-5 трлн. кубометрів, до 2020 року Азербайджан планує вийти на рівень здобичі 55 млрд. кубометрів в рік. Сьогоднішній рівень здобичі в Азербайджані складає близько 30 млрд. куб. м. Внутрішнє споживання – близько 10-11. Ми можемо за короткий час наростити видобуток газу до 40 або навіть 50 млрд. куб. м. Але для цього потрібні контракти , – заявив президент Азербайджану в інтерв’ю українській газеті День (жовтень 2010 року). А у кінці 2010 року міністр промисловості і енергетики Азербайджану Натик Алієв заявив про те, що щорічні постачання зрідженого газу на Україну можуть скласти до 5 млрд. куб. м. Окрім азербайджанського газу український СПГ-термінал зможе прийняти газ з Катару, Індонезії, Алжіру і, можливо – Лівія. Відповідні переговори велися українським керівництвом до недавнього часу, але лише з Азербайджаном були досягнуті конкретні домовленості. На рівні президентів України і Азербайджану була створена робоча група, що займається опрацюванням спільних енергетичних проектів.

Таким чином, Україна відповідає на будівництво Південного потоку і БТС-2, розглядаючи Азербайджан в якості стратегічного партнера постачань нафти і газу. У свою чергу, Азербайджан бачить в офіційному Києві стратегічного партнера в диверсифікації постачань своїх енергоресурсів. Польща має намір підтримувати Україну в її прагненні диверсифікувати постачання енергоресурсів і зменшити економічну залежність від Росії. Варшава вирішує не лише ряд зовнішньополітичних проблем, але і дістає доступ до азербайджанської нафти.

Яке місце в цій схемі Білорусії – покаже весна-літо 2011 року. Поза сумнівом, це питання обговорюватиметься главами Білорусії і України в квітні на двосторонньому рівні. Нині йдуть міжурядові консультації. Офіційний Мінськ зацікавлений у збереженні можливості альтернативних постачань нафти по трубопроводу Одеса-Броди , проте Україна не має наміру упускати вигоду. Для Білорусії транспортування венесуельської Санта-Барбари цистернами не лише дорожче, але і складніше в організаційному плані. У 2010 році українська сторона надала не лише порт для вивантаження венесуельської нафти, що поставлялася у Білорусію, з танкера, залізницю і цистерни, але і пільгові тарифи на транспортування, виразив намір підвищити вартість що робляться Білорусії послуг в 2011 році. Доставка цієї ж нафти через прибалтійські порти(по залізниці) виглядає менш предпочтительнокак з позицій економічних розрахунків, так і зміни політичної кон’юнктури. З підписанням грудневих угод в Москві необхідність в українському нафтопроводі і венесуельській нафті у Білорусії стає незначною.

Після подій 19 грудня 2010 року в Мінську відношення між Білорусією і країнами Євросоюзу серйозно погіршали. 31 січня ЄС і США ввели санкції проти офіційного Мінська, до яких приєдналися союзники Брюсселю і Вашингтону. Крім того, США ввели санкції проти білоруського держконцерну Белнефтехим , а керівництво Євросоюзу озвучило загрози введення економічних санкцій(поки лише розширюються візові санкції). Відмітно, що активними прибічниками посилення санкцій ЄС виступають Латвія і Естонія, яким в 2010 році офіційний Мінськ запропонував співпрацю в транзиті венесуельської нафти, а також кооперації в процесі будівництва СПГ-терміналу на прибалтійському узбережжі. Позиція Литви неоднозначна: адміністрація президента виступає за збереження політичних санкцій відносно влади Білорусії і з прихильністю відноситься до діяльності білоруської опозиції(в т.ч. її офісів у Вільнюсі). Уряд Литви бажає рухатися у фарватері загальноєвропейської політики відносно офіційного Мінська і одночасно розвивати з ним економічні стосунки. Парламент Литви налагоджений рішучіше і неодноразово давав зрозуміти, що підтримає посилення санкцій проти офіційного Мінська, якщо буде явлена політична воля Брюсселю. Таким чином, прибалтійський коридор білоруського транзиту нестабільний.

Єдине, що стримує Захід від введення економічних санкцій відносно Білорусії – боязнь посилити і без того величезну залежність Білорусії від Росії. У Мінську це добре розуміють і, тому, дозволяють собі не лише різкі заяви у відповідь, але і візові санкції проти ЄС і США. Одночасно розвивається білорусько-російська інтеграція у рамках Союзної держави, Митного союзу і Єдиного економічного простору, що формується. Особливістю цього процесу є демонстративне ігнорування Москвою участі союзника в програмі ЄС Східне партнерство , постачань венесуельської нафти, заяв про намір купувати зріджений газ на спотових ринках і так далі. На відміну від ситуації 2007-2010 рр., у Кремля в діалозі з Мінськом додалися два серйозні аргументи: БТС-2 і Північний потік .

Обговорення найважливіших економічних і політичних питань в Києві може пройти без участі білоруської сторони. Коли в Мінську заявляють про те, що санкції Євросоюзу в їх нинішньому форматі майже нічого не означають(окрім зіпсованого настрою голови Центрвиборчкому і тому подібне), то тим самим намагаються заретушувати серйозні наслідки міжнародної ізоляції. Очевидно: тотальної ізоляції Білорусії ще немає, і не може бути, поки вона зберігає союзницькі стосунки з Росією, поки розвиває інтеграційні процеси з Росією і Казахстаном. Після заходів в Києві станеться немало подій, які дадуть остаточну відповідь на питання : чи зможе Європа обійтися без центру Європи в рішенні європейських проблем ?

Прислухайтесь :)

Теги: , ,

Без зайвих коментарів.