,
Ви Знаходитеся: Головна > Новини з усьго світу > Микола Радов : Страх як невід’ємна частина сучасного білоруського менталітету

Микола Радов : Страх як невід’ємна частина сучасного білоруського менталітету

микола радов : страх як невідємна частина сучасного білоруського менталітету

На сучасному етапі у Білорусії склалася досить унікальна і, якоюсь мірою, парадоксальна ситуація – населення країни в масі своєї абсолютно не має уявлення про те, в якому напрямі слід розвиватися білоруському суспільству. Білоруський менталітет примушує простого жителя республіки зупинитися на своєрідному перехресті в роздумі – куди рухатися далі? Ймовірно, в історії кожного народу мало місце подібна ситуація, проте у білоруському варіанті є одна відмінна риса – страх. Причому не просто страх перед вибором і неминучими змінами, а безпричинний страх, зведений в елемент національної самосвідомості.

Білоруси бояться багато чого: убогості, безробіття, громадського осуду, хвороб, начальства і тому подібне. Соціологічні опитування останніх років показують, що більшість побоювань простих громадян Білорусії практично не змінилися з часів початку 1990-х років : найбільше люди побоюються убогості (більше 40%) і втрати роботи (близько 30%), причому останнє турбує населення значно більше, чим рівень оплати праці. Начебто все абсолютно логічно – ніхто не хоче виявитися на вулиці без єдиного рубля в кишені і просити милостиню. Проте у білоруському суспільстві нині спостерігається тенденція до появи нових, властивих тільки білорусам страхів. Серед найбільш гострих і хворобливих побоювань сьогодні на перше місце вийшов страх девальвації, затьмаривши собою, незважаючи на події в Японії, фобію можливої атомної катастрофи. На цьому фоні керівництво Білорусії може абсолютно спокійно приступати до будівництва АЕС, не піклуючись про громадську думку.

Слід нагадати, що девальвація – це зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют, яке використовується урядами для зменшення дефіциту платіжного балансу країни, підвищення конкурентоспроможності товарів на світовому ринку і стимулювання внутрішнього виробництва. На думку економістів, девальвація сприяє зростанню експорту і робить імпортні товари менш конкурентоздатними в порівнянні з місцевими, що сприяє активнішому розвитку вітчизняної промисловості. Саме девальвацію у Білорусії чекають постійно, з року в рік, з дня на день, що у свою чергу породжує неймовірну кількість чуток і стає причиною паніки серед населення.

Історія появи подібної фобії корениться в подіях 1990-х років. Після введення в 1992 році в республіці білоруського рубля, керівництво країни, встало на шлях його поступового знецінення : впродовж року ціни практично на усі товари і послуги збільшувалися майже в два рази кожні 2-3 місяці. В результаті на білоруських купюрах утворилася велика кількість нулів, що послужило приводом для проведення першої деномінації в серпні 1994 року, коли було скасовано завищення купівельної спроможності відносно номінала(купюра в один рубель стала дорівнювати одному рубаю, а не десяти). Після дефолту в Росії в 1998 році курс білоруського рубля за рік впав майже в 15(!) разів, що спричинило різке зростання цін і вливання в економіку, за рахунок друкарського верстата, величезної кількості нічим незабезпечених рублів. У вересні 1999 р. почався випуск купюр гідністю в 5 000 000 рублів. Підсумком стала друга деномінація, що прибрала з 1 січня 2000 року з білоруських купюр три нулі. Проте, попри те, що сама по собі ця процедура не передбачала зміни цін, вона спричинила їх різке збільшення. Ця подія стала останнім серйозним потрясінням у фінансовій сфері Білорусії упродовж подальших дев’яти років, але залишило у свідомості простого населення підсвідомий страх перед словом деномінація. Про девальвацію доки ніхто не говорив.

У період з 2000 по 2009 рік білоруси жили досить непогано – валютна ситуація в країні регулювалася державою, яка підтримувала невиправдано занижений курс рубля за рахунок непрямих субсидій з боку Росії(з 2004 по 2009 рік курс по відношенню до долара США і російському рубаю залишався фактично незмінним). В цей час у білоруській суспільній свідомості сформувалося чітке уявлення про те, що держава дійсно піклується про благополуччя своїх громадян в обмін на їх невтручання в політичне життя. Білоруси із спокійною душею проїдали свою економіку і практично не піклувалися питанням про співвідношення свого рівня життя з рівнем прибутковості виробництва. Мабуть, єдиним страхом, що існував в цей період, був страх перед органами правопорядку і КДБ. При цьому більшість до кінця не усвідомлювала(очевидно, не усвідомлює і сьогодні), чому потрібно боятися силовиків – чи то тому що так говорить опозиція і Захід, чи то тому що так роблять усі інші, чи то тому що просто вже звикли. Причому останнє виглядає найбільш вірогідним, оскільки звичка боятися всього, що може змінити сталий стан речей, знаходиться на генетичному рівні білорусів, і потрібні дуже серйозні соціально-економічні потрясіння в країні, щоб подібні страхи були здолані.

Невміла політика білоруського керівництва, що привела до охолодження білорусько-російських стосунків, як відомо, привела до зростання проблемних явищ в економіці Білорусії. Зростання негативного зовнішньоторговельного балансу і державного боргу змусили главу республіки піти на украй непопулярний захід – девальвувати білоруський рубель на 20,5 %. 2 січня 2009 Національний банк Республіки Білорусь встановив нові курси валют : долар США – 2650 білоруських рублів(був 2200), євро – 3703(був 3120), російський рубель – 90,16(був 71,6). Цей день потряс білоруське суспільство, що звикло за останні роки до стабільності і неробства. За експертними оцінками, вкладники білоруських банків, зберігаючі гроші, в національній валюті втратили сумарно 1 млрд. доларів, а ціни на імпортні товари виросли на 25-40%.

Наслідком девальвації стала загальна паніка, що іноді граничить з безумством, і що перетворила повільних і безініціативних білорусів на некероване стадо. У країні на декілька днів головним питанням став: У вас старі ціни або вже виставили нові ?. Народ кинувся скуповувати спочатку усю імпортну, а потім, напевно, за інерцією і білоруську продукцію: від дитячих іграшок і обручок до холодильників і плазмових панелей. Причому багато хто брав по декілька штук в надії пізніше перепродати. Підсумком подібного ажіотажу стало так очікуване урядом зменшення складських запасів готової білоруської продукції, що дозволило браво відрапортувати президентові про виконання поставлених ним завдань. Девальвація 2009 року прекрасно продемонструвала використання страхів білорусів керівництвом країни, яке в той момент почало політику рішення проблем за рахунок простих громадян.

Правда, наскільки вирішила проведена девальвація білоруські фінансові проблеми, можна судити по нинішньому балансу зовнішньоторгового обігу(негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами тільки за січень 2011 року склало 902,6 млн. доларів, збільшившись в порівнянні з показниками минулого року більш ніж в 300 разів) і рівню державного боргу країни. Зовнішній державний борг на початок 2011 року склав 9,687 млрд. доларів, збільшившись за минулий рік на 22,8%, а на 1 лютого його рівень досяг вже 10,557 млрд. дол.

Подібні успіхи соціально-орієнтованої ринкової економіки, яку проголосив у Білорусії її президент, остаточно переконали населення в неминучості повторної девальвації. Страх втратити свої заощадження(а у білорусів, за підрахунками експертів, на руках знаходиться близько 1,5-2 млрд. доларів) створив в суспільстві чергову паніку. На основі чуток, сарафанового радіо і публікацій деяких інтернет-видань, на початку березня білоруси приготувалися до безсонних ночей біля обмінних пунктів, сподіваючись купити валюту в очікуванні падіння курсу рубля на 40-100(!) %. При цьому подібні відомості базуються не стільки на макроекономічних показниках республіки, скільки на останньому звіті Міжнародного валютного фонду про стан білоруської економіки, де містяться рекомендації провести девальвацію білоруського рубля. При цьому громадяни не утрудняють себе уважним вивченням документу і готові набрати валюти до кінця життя, не усвідомлюючи те, що незабаром її доведеться здавати назад, оскільки рівень реальної заробітної плати з кожним місяцем триває знижуватися, а уряд в надії витягнути останні заощадження у населення може піти на довготривалі затримки заробітної плати у бюджетній сфері. Як підсумок, сьогодні практично у будь-якому місті Білорусії купити долари, євро і російські рублі дуже проблематично, і це попри те, що білоруський рубель нікуди не падає, а Національний Банк, як завжди, закликає населення заспокоїтися. І ось тут ми стикаємося з ще однією досить характерною для білорусів суперечністю.

Незважаючи на реальну можливість різкої девальвації і, як наслідок, падіння рівня добробуту білорусів, населення країни в масі своєї не виражає невдоволення політикою керівництва республіки. Прикладом сучасної позиції простих громадян можуть служити висловлювання тих, хто стоїть в чергах за валютою. Загальний їх сенс зводиться до наступного: Новини в економіці не дуже хороші, ціни ростуть, а курс білоруського рубля явно занижений. Девальвація просто зобов’язана бути із-за нашого зовнішнього обов’язку, але ми це переживемо, тому що чого тільки з нами за останні роки не робили. Уряду ми довіряємо, але, незважаючи на це, валюту купити потрібно, а то раптом знову обдурять як в 2009 році . У подібній ситуації білоруському керівництву не треба придумувати ніяких виправдань, окрім, мабуть, одного – оголосити, що у всьому винні самі білоруси. Підтвердженням подібного рішення проблеми може служити затвердження керівництва Національного банку про те, що нестача вільної валюти у Білорусії викликана підвищеним попитом на нього з боку населення, а це веде не лише до зростання курсу, але і сприяє тиску на бюджет країни.

Страх можливої девальвації, як і страх убогості, безробіття і змін, сьогодні сприяє формуванню в масовій свідомості білорусів дистанціювання від керівництва республіки. При цьому в середовищі простих громадян все більше проявляється культивоване останніми роками білоруськими чиновниками почуття виктимности, тобто комплексу жертви, при якому сама жертва є основним винуватцем у бідах, що сталися з нею. На додаток, держава практично зняла з себе відповідальність не лише за сьогоднішнє положення республіки, але і за майбутнє її громадян. Так, в недавній заяві президента Білорусії була чітко сформульована позиція глави держави відносно майбутнього білорусів : Тепер ми повинні прямо і чесно сказати людям, що подальше зростання якості їх життя залежатиме від особистої праці і заповзятливості . Таким чином, проголошуючи 2011 рік Роком заповзятливості керівництво країни, шістнадцять попередніх років почуття страху, що неухильно формувало у білорусів, виявитися без опіки держави, пропонує своїм громадянам самостійно вибиратися з кризи, умиваючи при цьому руки. У подібній ситуації білоруське суспільство, обтяжене масою фобій і комплексів, ризикує залишитися наодинці з усіма соціально-економічним проблемами, що назрівають в країні. При цьому страх, що іноді абсолютно ірраціональний, такий, що став невід’ємною частиною білоруського менталітету, не лише сприятиме консервації суспільно-політичних і економічних стосунків в країні, але і ризикує стати непереборним перешкода на шляху подальшого розвитку республіки як незалежної держави.

Прислухайтесь :)

Теги:

Без зайвих коментарів.