Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Експерт: Косачов просто озвучив мрію Кремля про суверенну українську Україну
Російський історик і політолог Олег Неменский. Ілюстрація: imperiya.by
Депутат російського парламенту від Єдиної Росії , глава комітету Держдуми у міжнародних справах Костянтин Косачов 11 березня заявив, що Віктор Янукович на посту президента України проводить абсолютно адекватну проукраїнську політику . На думку представника Єдиної Росії , очевидно, що якщо дати цій(росіянинові – ИА ) мові такі ж повноваження і свободи, як українському, то від цього могла б постраждати вже українська мова, що було б абсолютно неправильно для долі державності, для суверенітету України . Тому ніхто і не чекає від Януковича ніяких подібних кроків, і я не бачу тут ніякого конфлікту , – додав Косачов. Цю заяву прокоментував 13 березня для ИА російський історик і політолог Олег Неменский.
Попри те, що заява Косачова справила на суспільство враження цебра холодної води , його не варто розглядати як щось революційне для російської політики. Більше того, воно не відбиває і не припускає і якихось значимих в ній змін. При цьому, поза сумнівом, що Костянтин Йосипович озвучив загальну думку представників нашої політичної еліти(за рідкісними виключеннями), причому думка давно склалася, просто поки що ніким так відверто не озвучене.
Взагалі нашій еліті(як, до речі, і нинішньою українською) постійно приписують стратегії і мотивації, їм органічно не властиві. Це пов’язано з національно-державним стилем мислення, стихійно властивим майже усім. Нам природно припускати, що політика влади якось узгодиться з інтересами тих суспільств, якими вони управляють, якось їх представляє. У реальності це, на жаль, м’яко кажучи, не так. Сучасна російська політична еліта дійсно дуже хоче бачити єдину суверенну і цілком українську Україну, у неї дійсно немає ніяких потуг до відстоювання російських інтересів на Україні, як і яких-небудь серйозних інтеграційних проектів в політичній сфері. І російська громадськість , незважаючи навіть на те, що існує вона доки лише в натяку, їй дуже заважає: вона вимагає від влади зважати на таку проблематику і такі поняття, які їм абсолютно чужі і нецікаві.
Але оскільки з громадською думкою трішки все ж потрібно вважатися, то озвучувати такі слова отримують право представники Партії і Держдуми, а хто-небудь з Тандему їх потім може за це трішки покартати(що ймовірно). А на Україні, як і на заході, ніяк не можуть повірити, що на чолі Росії стоять люди, ніяк російські інтереси не виражають і цілком щиро ототожнюють себе з антиросійськими проектами. І в цьому плані дуже добре, що таке заява прозвучала. Все ж менше лицемірства і трохи велика, так би мовити, відкритість влади народу.
Втім, я не думаю, що ця заява була зроблена по спеціальній домовленості з Кремлем. Косачов просто виразив те, що, начебто, і так зрозуміло, але сказано не було. І на це його напевно сподвиг не хитромудрий політичний план, а деякі звички поведінка, властива нашому чиновно-політичному середовищу. У них просто немає потреби і резонів подобатися виборцям(росіянам), і, тим більше, немає потреби подобатися зарубіжним росіянам, хоч якось співвідносити свої слова з їх сприйняттям. Але їм властиве постійне бажання догоджати тій аудиторії, яка їх зараз слухає і в якій вони знаходяться. Це інстинкт пристосування, життєво важливий для будь-якого чиновника. Косачов уперше приїхав у Львів, але багато чув про те, як його, москаля , там можуть сприймати. І він постарався сподобатися – не безпринципно, а цілком у рамках того, що він і сам щиро думає.
У плані політичної перспективи ми зараз можемо вже з усією певністю сказати, що Кремль списує тему російської мови, причому, напевно, не лише на Україні. Сама ця тема для нього не принципова, але, маючи сильний електоральний відгук, в певній ситуації могла бути використана. Зараз же ситуація змінилася: конфліктний фон стосунків пішов, перспектив врегулювати ситуацію в цьому питанні без особливої напруги з боку Москви немає, а, означає, тема просто стала неактуальною. Вимога підвищення прав російської мови(і, відповідно, прав російськомовного населення) виявилася для правлячої партії політично невиграшним, а іншої мотивації у неї просто немає. Деякі зачатки російської диаспоральной політики були у РФ під час відкритого політичного конфлікту з Україною і Прибалтикою. І те вони були настільки незграбні, що оптимізму нікому не вселяли. А тепер, коли конфлікту немає, то і зарубіжні росіяни вже не потрібні – від них хіба що головний біль, і те, потрібно визнати, не сильна.