Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Великобританія намагається запустити кіпрського коня в процес карабахського врегулювання
У Нагірному Карабаху з 1 по 3 квітня у рамках проекту Європейське партнерство за мирне врегулювання нагорно-карабахського конфлікту під егідою британської організації Міжнародна тривога (International Alert) відбувся круглий стіл Досвід миротворчества і мирного співіснування після озброєного конфлікту – приклад Кіпру . Співорганізаторами цього проекту в НКР були організації Громадська рада із зовнішньої політики і питань безпеки і Інститут народної дипломатії . У роботі круглого столу взяли участь представники Кіпру(у абсолютній більшості своєму що представляють позицію ТСРК) і представники громадських організацій НКР.
Як завжди, лейтмотивом ініціативи Міжнародної тривоги був пошук рішень для установлення горезвісного довгострокового миру в регіоні. Подія ця удостоїлася однобокої уваги в ЗМІ, де широко цитувалися висловлювання учасників, але не аналізувався сам проект. Сенс ідеї, яку широко озвучували представники ТСРК, зводився до взаємозв’язаної і схожості Карабахського і Кіпрського конфліктів і користі використання моделі Кіпрського врегулювання в Карабахському. Чому раптом знадобилося взаимосвязать ці два конфлікти, які сильно відрізняються один від одного за усіма ключовими параметрами?
На наш погляд, причина в наступному. При усій декларативній прихильності мирному рішенню і відмові від загрози силою, основним інструментом на переговорах з Карабахського врегулювання до недавнього часу являлося використання Азербайджаном саме загрози силою. Азербайджан залишав за собою право прийняти тільки один варіант вирішення проблеми – той, який влаштує його. Інакше загрожував отримати бажане війною! Із-за стриманої реакції вірменської сторони на постійні загрози, відмова від загрози силою з боку Азербайджану не лише підносився як найбільша поступка(віртуальна і єдина!) Азербайджану, але і був основою матриці процесу мирних переговорів для багатьох, що істинно(і не зовсім) бажають світу. На цій неприпустимій загрозі силою була побудована ціла система дії на вірменську сторону: військовий бюджет Азербайджану перевищує увесь бюджет Вірменії , час грає на Азербайджан , вірмени, опам’ятаєтеся !, а для багатьох було нормою пояснювати необхідність цілком реальних поступок з вірменського боку войовничим настроєм Баку.
Проте система дії, заснована на неприпустимих загрозах, почала давати збої. Вірменська сторона, яка спочатку обмежувалася заявами про готовність відбити будь-який удар супротивника, стала виступати жорсткіше. Ряд високопоставлених діячів НКР прямо попередили про можливість превентивного удару по Азербайджану, а напередодні саміту ОБСЄ в Астані армія НКР провела ряд безпрецедентних військових навчань, показавши усім, що за словами можуть послідувати і справи, якщо Азербайджан не відмовиться від загроз. Останній цвях був забитий на саміті в Астані президентом РА Сержем Саргсяном, який заявив, що у разі відновлення Азербайджаном військової агресії у Вірменії не буде іншого вибору, як визнати Нагорно-карабахську Республіку де-юре і прикласти усі свої можливості для забезпечення безпеки народу Арцаха.
Після Астани усім стало зрозуміло, що вірменська сторона готова до війни і не боїться її. І стало зрозуміло, що інструмент загрози силою з боку Азербайджану став неефективним. А раз загрози неефективні, значить, потрібно міняти військову риторику на мирну. Перші ознаки цього з’явилися на зустрічі в Сочі. Мирна поведінка И. Алієва навіть дещо спантеличила С. Саргсяна. Після Сочі різко скоротилася кількість загроз з боку вищих осіб Азербайджану вирішити Карабахське питання війною. А мирна ініціатива миролюбних британців стала першою ластівкою в новій грі, що намічається. У чому ж сенс цієї гри?
Виступаючи за круглим столом, представники ТРПК дружно говорили про неможливість збереження статус-кво в ТРПК, визнавали факт окупації турецькими військами півночі Кіпру, ратували за об’єднання і створення єдиного Кіпру, за повернення кіпрським грекам землі, відібраного у них майна, виплату компенсацій, про нездатність зберегти незалежність і про необхідність відмови від неї, про схожість Карабахського і Кіпрського конфліктів і про розчарування, яке пережили в 2004 році.
Звичайно, важко що-небудь заперечити прибічникам світу, приголосним заради нього на все. Але давайте подивимося, що все-таки стоїть за цією ініціативою. Розкриємо три питання:
1. Чому турки ТРПК хочуть об’єднання Кіпру?
2. Як до цього відносяться в Азербайджані?
3. Чому як приклад для вирішення Карабахського конфлікту узяли Кіпрську модель, а не, скажімо, Суданську?
Чому турки виступають за об’єднання острова? Починаючи з 1974 року, населення Північного Кіпру за рахунок переселенців з Туреччини(Туреччина активно заохочує таке переселення) виросло втричі. І якщо до 1974 року турки на Кіпрі складали 120 000(17%), то тепер, по перепису населення в 2006 році – 268 000(27%). А за неофіційними даними, з урахуванням незаконних мігрантів з Туреччини, населення ТРПК перевищує півмільйона чоловік. Такий стан справ ставить греків-кіпріотів перед непростим вибором. Об’єднатися зараз вже погано, але потім буде ще гірший, оскільки турецьке населення росте швидше, ніж грецьке. Розуміючи це, турки пропонують до того ж об’єднуватися на свідомо неприйнятних умовах. Запропонований в 2004 році ООН план створення федеральної держави, який фактично узаконював турецьку окупацію, передбачав збереження військового контингенту Туреччини на острові, юридичне узаконення договорів, ув’язнених раніше Турецькою Республікою Північного Кіпру і Туреччиною, які надавали б турецьким військам право використати усі Кіпрські гавані, робити пересування по усьому острову і виконувати польоти турецьких ВПС над усією територією Кіпру. Турецька сторона отримувала б право вето в об’єднаному уряді Кіпру. При цьому усі держструктури об’єднаного Кіпру на 95% повинні були фінансуватися грецькою стороною. Обмежувалися б права греків на операції з власністю в північній частині острова до тих пір, поки рівень життя двох громад не порівняється. У 2004 р. грецький Кіпр відкинув цей план. Туркам нікуди квапитися. Для них майже однаково добре і небажання греків об’єднати Кіпр, і бажання об’єднати. Адже небажання грецької сторони врешті-решт приведе до міжнародного визнання ТРПК, а об’єднання з динамічно зростаючим турецьким населенням(на додаток, на європейських харчах) з часом перетворить увесь Кіпр швидше в турецький, ніж в грецько-турецький острів. І Туреччина отримає собі прекрасний майданчик для просування своїх інтересів в ЄС.
Як до цього відносяться в Азербайджані? При усьому демонстративному обуренні – добре, і навіть дуже. Заяви турок Північного Кіпру про згоду створення єдиної держави звільняє Азербайджан від необхідності застосування подвійних стандартів відносно визнання незалежності ТРПК і НКР. Навіть більше, Азербайджан дістає прекрасну можливість аппелировать приміром турок Північного Кіпру. Але це не найголовніший плюс для Азербайджану. Найголовніший плюс криється у відповіді на третє питання.
Чому саме Кіпрську модель намагаються піднести як приклад для Карабахського врегулювання? Заяви представників Північного Кіпру в прив’язці до Карабахського конфлікту несуть в собі цілком певну довгострокову мету. Мета ця – створення схожості Кіпрського і Карабахського конфліктів, з якої логічно повинна буде витікати і схожість їх рішення. При цьому є два шари інформаційної дії. Перший шар – штучно нав’язувані аналогії. 20 років тому ТРПК була такою, як НКР – розумій: НКР аналогічна ТРПК, незалежність ТРПК себе не виправдала – розумій: і незалежність НКР себе не виправдає, ТРПК не потрібна незалежність – розумій: і НКР вона не потрібна, вирішення Кіпрської проблеми в об’єднанні ТРПК з Кіпром – розумій: вирішення Карабахської проблеми – в об’єднанні НКР з Азербайджаном. Мета цього шару – нав’язати відчуття аналогічності конфліктів і ввести обговорення Карабахського конфлікту в рамки неминучості об’єднання НКР з Азербайджаном. Це дозволило б обговорення нинішньої повної незалежності НКР перевести як мінімум в обговорення конфедеративних стосунків з Азербайджаном.
Другий інформаційний шар набагато тонший . Вже самі дискусії на цю тему за умовчанням припускатимуть, що НКР – це все-таки частина Азербайджану. Демонстративне визнання факту окупації Туреччиною Північного Кіпру і вимога виведення окупаційних військ представниками ТРПК не залишає інших варіантів у вірменської сторони, окрім як вітати цю позицію. І коли вірменська сторона буде грунтовно втягнута в дискусію, послідує найголовніший хід – а чому вірменам самим так само не поступити в НКР? Саме у цьому і полягає одна з головних цілей проекту – закладання інформаційної міни. Політична, а потім і вимушена озброєна боротьба карабахських вірмен за свою незалежність приховано підмінятиметься нав’язуваною, по аналогії з ТРПК, нібито окупацією Вірменією частини Азербайджану! Адже саме цього і домагається Азербайджан на протяг багатьох років, тому що з точки зору міжнародного права дії вірмен Нагірного Карабаху в проголошенні НКР були бездоганні.
Але є в цьому проекті одне слабке місце. Це Історія. Творці цього проекту знають про це і тому, вустами своїх експертів, закликають Історію залишити історикам, а політикам вирішувати сьогоднішні завдання, виходячи з сьогоднішніх реалій. Але якщо туркам на руку забути історію своєї появи на Кіпрі і історію виникнення ТРПК, то вірмени Нагірного Карабаху свою Історію забувати не мають наміру.
Геворк Саркисян – аналітик(Степанакерт).