Юрій Баранчик : Чинник Мясниковича : чи зуміє новий прем’єр вилікувати білоруську модель
Керівник інформаційно-аналітичного порталу «Імперія» Юриий Баранчик, глава білоруського уряду Михайло Мясникович.
З моменту призначення Михайла Мясниковича главою білоруського уряду пройшло тільки два місяці. Проте, можна не чекати покладених ста днів з моменту початку його роботи на посаді прем’єр-міністра і проаналізувати деякі аспекти його діяльності по тих трьох напрямах, в яких сьогодні чинник Мясниковича очевидний і незаперечний.
Перший серед рівних
По-перше, його призначення прем’єр-міністром стало закономірним поверненням боргів з боку глави держави. Річ у тому, що по своєму професійному рівню і потенціалу Михайло Мясникович вже давно дозрів до цієї посади. Його призначення на посаду голови Національної академії наук було багато в чому вимушеним ходом з боку президента, який не міг у той час дати Мясниковичу пост прем’єр-міністра. На посаду віце-прем’єра Мясникович був не згоден сам, тому знайшли такий компромісний варіант.
Нині колишній голова адміністрації не має такої апаратної ваги як раніше, вік бере своє, зовсім були зіпсовані стосунки з Росією. До того ж у Білорусі просто немає рівного, окрім Мясниковича, такого парламентера, з яким російський прем’єр може обговорювати білорусько-російські питання. Тому повернення Мясниковича на перші ролі у білоруській політиці стало закономірним і своєчасним. Можливо, у нього вистачить сил і мудрості, щоб закласти ті фінансово-економічні проломи, які властиві білоруському економічному диву .
Михайло Мясникович є сьогодні найавторитетнішим з білоруських чиновників. У цьому плані він, звичайно, флагман номенклатури , і чиновники сьогодні будуть, як ніколи за останні роки, тримати ніс строго за вітром.
Т. е. якщо говорити про чинник Мясниковича в цьому контексті, то його вага і знаковість для усієї номенклатури республіки очевидні. Головне – чи вдасться Михайлу Мясниковичу збудувати відношення з іншими центрами ухвалення фінансово-економічних рішень в республіці так, щоб відчувалася єдина лінія. Така постановка питання, звичайно, припускає, що саме його лінія повинна отримувати пріоритет в рішеннях глави держави. У даному контексті йдеться не про порятунок усієї економіки, а про проведення внутрішньо несуперечливої економічної політики на рівні усієї держави. Т. е., чинник Мясниковича є серйозним стабілізатором для усієї еліти республіки – як чиновників, так і директорського корпусу.
Звичайно, у Мясниковича практично немає своєї команди – увесь апарат Ради міністрів, як і майже усі нинішні мешканці міністерських крісел дісталися йому від уряду Сидорского. У цьому плані він, звичайно, ослаблений главою держави. Проте і відповідальність за такий стан справ лежить на президентові.
Президент-прем’єр
Сьогодні можна сказати, що Сергій Сидорский вже давно не справлявся з керівництвом таким складним апаратам як Раду міністрів. Та і свій авторитет серед номенклатури він розгубив: крім того, що деякі віце-прем’єри стали самостійними фігурами і стали безпосередньо підкорятися з цілої низки питань безпосередньо президентові, так і ще і номенклатура не могла довго спостерігати за тим, як прем’єр-міністр регулярно стає хлопчиком для биття. У Михайла Мянисковича такої ситуації немає.
По-перше, його поважає президент, і важко собі уявити, щоб він публічно почав топтати його авторитет. По-друге, сам Михайло Володимирович довго терпіти подібне не буде. По-третє, ситуація у білоруській економіці така, що одне невірне кадрове рішення, і ситуація, що висить на волосині, вирішиться найплачевнішим чином. Про те, що Олександр Лукашенко робить на Михайла Мясниковича особливу ставку, стало ясно навіть з того, що він призначив його главою уряду задовго до інавгурації. Це говорить про те, що економіка республіки знаходиться в дуже серйозному положенні.
Зрозуміло, що прем’єр в стосунках в президентом займатиме належне йому місце. В той же час, очевидно, що вага інших фігурантів околотронного розкладу серйозно знизиться. Т. е. ієрархія знову повернеться в пристойний стан. Проте, досвід і знання Михайла Мясниковича можуть зіграти якраз ту роль, яка і має бути у білоруського прем’єр-міністра, – він повинен урівноважувати ті рішення, який підкладають главі держави різні чиновники і бізнесмени від держави. Якщо він зможе вирішити це питання, то і його авторитет в очах того ж глави держави тільки ростиме. Багато в чому біди білоруської економіки виникали якраз через те, що з 1994 року у Білорусі практично не було сильних прем’єр-міністрів, які могли б аргументовано відстоювати свою точку зору перед президентом.
Т. е. чинник Мясниковича , сильного прем’єр-міністра, має дуже велике значення для стабілізації стосунків по лінії президент-прем’єр як для номенклатури, так і для усієї республіки.
Стосунки з Росією: чинник Мясниковича
Вище вже відзначалося, що в республіці більше немає такого авторитетного чиновника, який мав би хоч трохи співвідношувану вагу у світових табелях про ранги з російським прем’єр-міністром. На численних зустрічах з Володимиром Путіним попередника Михайла Мясниковича на цій посаді був видний величезний розрив у владних позиціях російського і білоруського прем’єрів. Підлабузнювання Сидорского мало того, що було очевидним усім спостерігачам, думаю, воно було також неприємне і Володимиру Путіну. Крім того, просити і канючити, знаходячись в Росії, а повертаючись у Білорусь на блакитному оці віщати про те, що Росія виконала і перевиконала усі наші вимоги – це просто поганий тон, якому, і це очевидно вже усім, просто прийшов кінець.
Очевидно, що незважаючи на усі підлещування російської сторони, до яких в останні дні прибігає офіційний Мінськ, – тут і візит в Мінськ глави російського Ощадбанку Германа Грефа, тут і тільки штраф заарештованим 19 грудня двом росіянам – головні питання будуть вирішені на союзному Радміні 15 березня. І найважливіший з них – це те, як буде вирішено питання з постачаннями російської нафти з початку квітня і чи буде вирішений він взагалі. Але це так, ліричний відступ, про всяк випадок.
Що маємо в залишку? А то, що при будь-якому розвитку подій при скороченій легітимності глави держави в зовнішній політиці на прем’єр-міністра покладаються додаткові обов’язки по підтримці соціально-економічної стабільності в республіці. У цьому плані, особливо на тлі наявних проблем на заході, стосунки з Росією абсолютно в усіх сферах мають для республіки безперечний пріоритет. І оскільки зараз дуже багато що у білорусько-російських стосунках вирішується у фінансово-економічній області, то в цих рішеннях необхідно знаходити дуже вірний баланс між інтересами республіки і інтересами союзної інтеграції. А це завдання цілком по плечах новому білоруському прем’єр-міністрові.
Таким чином, виходячи з вищевикладеного, можна зробити наступні висновки.
Попри те, що з моменту призначення Михайла Мясниковича главою білоруського уряду пройшли всього два місяці, попри те, що за ці два місяці Михайло Мясникович не часто виступав з публічними або глобальними ініціативами, що викликано розчищенням авгієвих стаєнь білоруської економіки, не можна не відмітити, що в діяльності уряду стало більше осмислених дій. В зв’язку з цим призначення Михайла Мясниковича главою білоруського уряду можна розглядати як серйозний чинник не лише економічної, але і політичної стабілізації білоруського суспільства в умовах наростання кризових явищ як в політиці, так і в економіці.
Знаючи досить добре Михайла Володимировича, не викликає сумнівів те, що рано чи пізно його стиль управління дозволить перетворити Радмін на чітко працюючий орган державного управління, незважаючи на норовистість окремих віце-прем’єрів. В зв’язку з цим можна спрогнозувати, що вектор реформування білоруської економіки, що транслюється головою Радміну, рано чи пізно, особливо у разі успішності політики, що проводиться, зіткнеться з тими силами в оточенні білоруського президента, що тимчасово відійшли від управління економікою унаслідок свого непрофесіоналізму. В цьому випадку можливість подальшого проведення Михайлом Мясниковичем курсу реформ залежатиме виключно від волі глави держави. Очевидно, що у разі відхилення від того бачення курсу реформ, який буде запропонований Михайлом Мясниковичем, він вважатиме за краще піти у відставку з незаплямованою репутацією, і не буде як його попередник тягнути з цим до непристойності.
Відставка Михайла Мясниковича стане чинником, який серйозно ускладнить не лише вихід республіки з кризи, але і серйозно вплине на стійкість номенклатурного середовища до різного роду впливам, оскільки, і це не дивно, нинішній білоруський прем’єр-міністр є самим шанованим представником номенклатури серед самої номенклатури. Його відхід остаточно покаже усім, хто ще зберігає хоч якісь слабкі надії на еволюційну трансформацію білоруської моделі, що реформування нинішньої білоруської економіки без політичної трансформації режиму – неможливо. В зв’язку з цим має велике значення – як пройде майбутній 15 березня в Мінську Союзний Радмін і як його підсумки будуть сприйняті білоруським президентом.