,
Ви Знаходитеся: Головна > Ми рекомендуємо > Зафар Гулиев : Азербайджанська дилема: або реформи, або революція ?

Зафар Гулиев : Азербайджанська дилема: або реформи, або революція ?

зафар гулиев : азербайджанська дилема: або реформи, або революція ?
Азербайджанський аналітик Зафар Гулиев.

Після пробних акцій протесту 11 і 12 березня, що підірвали застійну тишу політичного життя в Азербайджані, країна немов застигла в тривожному і інтригуючому очікуванні першого мітингу об’єднаних сил опозиції, призначеної на 2 квітня. Доречно зауважити, офіційне гасло мітингу народ вимагає системних реформ , а гасло, що явно мається на увазі і активно пропагований : або реформи – або революція .

У контексті арабських подій і наростаючого у світі натиску на авторитарні корумповані режими, вже мало хто оспорює наявність деякого зовнішнього фону, що сприяє грунтовним перетворенням в Азербайджані. Та і в самій країні все наполегливіше відчувається затребуваність кардинальних реформ і змін. Входження країни(після довгого затишшя) у фазу мітингової активності і конфронтаційного протистояння ще більше загострили увага преси, політичних і експертних кругів, та і пересічних громадян до теми желательности-нежелательности революції в Азербайджані і, відповідно, до питання готовності-неготовності азербайджанського соціуму до процесів революційного оновлення ситуації.

Багато хто, так або інакше, визнає наявність серйозних недуг в країні, протестних настроїв, що каталізують зростання, і сприяючих формуванню синдрому революційних очікувань. За великим рахунком, майже усі усвідомлюють, що так далі тривати не може, що азербайджанське суспільство потребує невідкладного комплексного лікування. В той же час, саме в способах виходу з тупикової ситуації, у формах і методах лікування недуг спостерігається явна розбіжність позицій. Останнім часом на сторінках газет, в соціальних мережах, інтернет-форумах, в громадських дискусіях, в розмовах пересічних громадян все частіше обговорюються можливості революційної зміни ситуації в країні. Люди в очікуванні змін і вектор очікувань поступово перенаправляється від влади на їх опонентів і на зовнішні круги. В той же час, немов у противагу наростаючим революційним очікуванням, офіційні круги раптом активно заговорили про важливість еволюційного шляху зцілення і демократизації Азербайджану.

Безперечно, якщо є реальні можливості еволюційного(покрокового) просування до демократії, якщо зберігаються ресурси терапевтичного лікування недуг, то навряд чи доречні і виправдані небезпечні методи революційної хірургії. Але з іншого боку, чи не відсутністю віри в можливість еволюційної трансформації(реформування) існуючої системи управління, кроками влади, що не запізнюються і суто імітаційними, обумовлений синдром наростаючих революційних очікувань в країні?

Офіційні ЗМІ Азербайджану сьогодні активно пишуть про небезпеку революційних експериментів, про зловмисні плани Заходу і їх місцевих агентів по дестабілізації ситуації в країні, про незацікавленість суспільства в нагнітанні революційних загроз, про необхідність об’єднання усіх громадян навколо діючої влади і так далі. Чомусь значно менше уваги приділяється критичному осмисленню перспектив альтернативного варіанту – еволюційної зміни ситуації. Наскільки реальна, доречна і ефективна вона в сьогоднішньому Азербайджані? Адже якщо революція – ця здебільшого справа опозиції і протестної частини суспільства, то еволюційне реформування країни – це, безумовно, прерогатива влади. Готова і чи здатна владу ініціювати еволюційний дрейф у бік справжньої демократії і вселити суспільству довіру до її реформаторських кроків? Чи можливе демократичне самооновлення, моральне оздоровлення, іміджева реабілітація нинішньої влади?

У перші роки приходу Ільхама Алієва до влади був украй сприятливий і реально затребуваний шанс обернутися обличчям до реформ. Незважаючи на неомонархічний трансферт влади від батька до сина в ході скандальних президентських виборів, проте, багато усередині країни і за її межами вважали, що із завершенням ери правління Гейдара Алієва країна неминуче піде шляхом модернізації і позитивних реформ. По суті, курсу реформ вже тоді не було позитивної альтернативи. Але ось вже пройдена половина другого терміну президентської діяльності Ільхама Алієва, а обіцяних позитивних політико-економічних перетворень, по суті, не видно і реформаторські очікування в суспільстві майже повністю розсіялися, поступившись місцем безпросвітному песимізму або революційним настроям.

Незважаючи на декларовані ліберальні цінності і декоративні зовнішні зміни, основні параметри азербайджанської влади збереглися майже в недоторканості з радянських часів правління Гейдара Алієва. З тією лише істотною різницею, що статус незалежності країни і експлуатація нафтових ресурсів зробили цю владу ще деспотичнішою і корумпованішою. По суті, зведені до мінімуму усі можливі форми громадського контролю і дії на авторитарну піраміду виконавчої влади в Азербайджані. Для потрібного контролю або дії немає ні економічних, ні юридичних, ні політичних умов: алиевский істеблішмент повністю приватизовував парламент, судову систему, телеефір, багато партій, НВО і ЗМІ, а окремі прояви невдоволення навчився пригнічувати або ігнорувати.

Тепер в атмосфері наростання протестних настроїв і революційних загроз(як ззовні, так і зсередини) правляча еліта і офіційна пропаганда знову стали активно експлуатувати тему реформ і еволюційного оновлення ситуації в країні. Знову пішли в хід паліативні заходи і випробувані імітаційні технології : шумна компанія боротьби з корупцією, кадрові перестановки і ротації, соціальні пряники , реформаторські обіцянки і ін. Можливо, президент щирий у своїх сьогоднішніх завіреннях почати процес позитивних реформ. Але ж за словами повинні послідувати реальні справи, а вони припускають в першу чергу серйозну ревізію колишньої політики : курсу, методології і, головне, команди. Інакше вийде як з тими людьми, які за образним виразом Плеханова, переводячи вперед свій годинник, уявляють, що цим вони прискорюють плин часу .

В цілому, в країні склалася невизначена ситуація, коли у багатьох вже немає довіри до еволюційного реформування і ще немає довіри до революційного оновлення. Сьогодні в суспільстві є ясне розуміння того, що зміни неминучі : вони затребувані часом, суспільством і ситуацією. Але як спонукати закостенілу країну і владу на шлях реальних реформ і еволюційного вирішення протиріч? Опозиція і значна частина суспільства, незважаючи на зростання революційних очікувань, демонструють зацікавленість в демократичному реформуванні країни і готовність активного сприяння в цій справі. Але корумповані олігархічні круги у владі в корені не приймають демократію: вони не готові і не здатні до ліберальних реформ. Псевдодемократичною риторикою і імітаційною грою в еволюцію вони лише намагається виграти час і зняти віртуальну загрозу революції.

Неготовність влади до еволюційного варіанту(реформам) актуалізує загрозу революції. У свою чергу, педалювання революційної загрози, хоча і чинить деяку виправно-виховну дію на владу, але електризує суспільство і знижує рівень його довіри до можливих реформаторських кроків влади. Словом, все в тривожному очікуванні виходу з дилемной ситуації: революція або еволюція?

Сьогодні, в контексті краху диктаторських режимів у арабському світі і зростання протестних настроїв в самому Азербайджані погляди значної частини демократичної громадськості країни знову з надією спрямовані на захід. Це і не дивує: черга революційних процесів у світі і посилення міжнародної підтримки боротьби за демократію привели останнім часом не лише до надмірної актуалізації, але і до помітної реабілітації західного чинника. І якщо авторитарний правлячий режим реагує на цей чинник з великою тривогою, неприязню і побоюванням, то для опозиції і демократичної громадськості країни, незважаючи на серію гірких розчарувань, Захід знову сприймається як остання і навіть мало не єдина інстанція, здатна допомогти у справі лібералізації Азербайджану.

Хід розвитку останніх подій у світі начебто дає певні підстави таких надій. Сьогодні офіційний Захід не прагне навіть завуалювати своє невдоволення правлячим режимом Азербайджану і свою зацікавленість в серйозних змінах в політичному кліматі і курсі країни. Немає сумнівів, що в здійсненні цих змін Захід вважав за краще б обійтися без небезпечного революційного аргументу. З цією метою він докладає активних зусиль для того, щоб вирулити ситуацію в країні на м’який еволюційний варіант, що припускає боротьбу з корупцією, кадрові зміни, поетапне реформування політичної і економічної системи в країні. Але у разі завзятості правлячої еліти, продовження антидемократичного курсу і зростання конфронтаційного протистояння в країні Захід може дати дозвіл і на жорсткіший варіант. Словом, в контексті задіяних Заходом нових політичних тенденцій, він об’єктивно зацікавлений в наданні усім авторитарним режимам, включаючи і Азербайджан, цивілізованішого, сучаснішого, правового і демократичного вигляду. Немає сумнівів, що Азербайджан напередодні реальних і давно вже затребуваних політико-економічних змін. І, мабуть, ці зміни неодмінно стануться – еволюційним або ж революційним шляхом.й

Прислушайтесь:

Без зайвих коментарів.