,
Ви Знаходитеся: Головна > Новини блогосфери > Михайло Пак : Хто захистить Казахстан від мирного атома ?

Михайло Пак : Хто захистить Казахстан від мирного атома ?

Опубліковано в категорії Новини блогосфери |

михайло пак : хто захистить казахстан від мирного атома ?
Михайло Пак.

Її приклад – іншим наука. Чиновники в Казахстані, на відміну від колег в Німеччині і Швейцарії, украй неуважно віднеслися до катастрофи на японській АЕС Фукусима-1 . І, швидше за все, продовжуватимуть розвивати ядерну програму, яка включає будівництво АЕС недалеко від казахстанського міста Актау.

Альтернативних думок чиновники в Казахстані просто не чують.

Не чують вони зелених , які не розуміють, навіщо 300-тисячному населенню Мангистауского регіону небезпечні ігри в мирний атом – адже енергію активно лобійованої АЕС не можна буде навіть продати куди-небудь на сторону. Не послухають чиновники голосам міжнародних діячів, які не розуміють не менше за казахстанських зелених , міркуючи про ефект хору : коли політичні аргументи сильніші за аргументи розуму. Не розуміють чиновники і експертів, які вже не натякають, – а прямо вказують на катастрофічне падіння освітнього рівня, у рамках якого термін інновації виглядає заголовком знущальної статті про стан казахстанської науки. І справді: що, Казахстан здатний побудувати споруду надійніше, ніж в Японії?

Вони упевнені, що може.

Чому? Для того, щоб зрозуміти цей феномен, необхідно промовити одну цікаву деталь: останніми роками в Казахстані з’явилася нова форма злочинного патріотизму. Безперервний сезон доларового дощу, тонни відвантажуваної за рубіж нафти, але найголовніше – високі ціни на вуглеводні змусили спочатку еліту, а потім і чиновників повірити в деяку особливу місію Казахстану на світовій арені. Це відчуття можна називати по-різному. Деякі, наприклад, називають його почуттям держави .

Спочатку воно виражалося в дружному запереченні кризових явищ в самий розпал обвалу економіки. У Казахстані не було кризи навіть в день висадки величезного десанта економістів з Південної Кореї у березні 2008 року, які приїхали ділитися досвідом подолання стагнації. Потрібно було бачити осіб корейських чиновників, яким високопоставлені казахстанські функціонери заявили прямо в обличчя, що, мовляв, кризи в Казахстані немає і бути не може.

Але далі – більше. Із запереченням кризи прийшло усвідомлення – Казахстан, можливо, зовсім не регіональна держава, а світовий, ймовірно, гегемон, який може ділитися своїм унікальним досвідом з іншими, менш удачливими країнами. Небезпечна форма юнацького максималізму повною мірою проявилася під час председательствования Казахстану в ОБСЄ. Країна відчула в собі сили розв’язати усі конфліктні вузли на пострадянському просторі! І казахстанські дипломати почали створювати прецедент за прецедентом в міжнародній практиці, безцеремонно ввалюючись з моралями в Придністров’я і Нагірний Карабах.

Адже Казахстан – велика держава!

Схоже, аналогічні резони примушують чиновників дотримуватися принципиальнейшей позиції в питаннях розвитку ядерної програми в Казахстані. Згідно із задумкою, мирний атом прийде в кожен актауский будинок, і навряд чи улаштовувачі атомної електростанції в Актау зважатимуть на технологічні риски. Занадто коротка у них, схоже, пам’ять. У нападі незрозумілої патріотичної свободи державні службовці вважають за краще забути ганьбу першого казахстанського супутника Kazsat, який вважав за краще забратися від інноваційних рук своїх творців чимдалі у відкритий космос. Вони абсолютно не бачать занепадаючої міської інфраструктури. Не розуміють, з якої причини цілі мікрорайони Алма-Ати, самого просунутого казахстанського мегаполісу, можуть сидіти ціле літо без гарячої води. А невеликі міста на зразок колишнього Семипалатинська – без тепла в найлютішу зимову холоднечу.

Але найголовніше – що можна сказати про державу, якій приписують авторство Кизилагаша? Для тих, хто не знає – чиновники під час весняних паводків 2010 року недогледіли за однойменною греблею. В результаті прориву, двометрова хвиля змила з лиця землі ціле селище. Саме завдяки трагедії в Кизилагаше на поверхню спливла головна технологічна проблема країни – катастрофічний дефіцит технічної інтелігенції. Хто в змозі впоратися хоч би з технічною спадщиною Радянського Союзу? А це усього лише греблі, мости, ЛЭПи і інша інфраструктура, що не відрізняється високим індексом инновационности.

Але держава рветься до технологічних проривів.

На минулому тижні віце-міністр індустрії і нових технологій Дуйсенбай Турганов так і заявив: будівництво АЕС неминуче. І послався… на Всевишнього. Мовляв, сам Аллах велів Астані займатися цими питаннями. На мій погляд, це той окремий випадок, коли посилання на вищі сили абсолютно виправдане. Може, хоч вони захистять Казахстан від мирного атома ?

Прислушайтесь:

Без зайвих коментарів.