Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Микола Радов : Китай не поспішає рятувати білоруське економічне диво
Пройшло вже близько року з моменту анонсування білоруським керівництвом відкриття Китаєм кредитної лінії для Білорусії на 15 млрд. доларів США. У нинішніх умовах важкого фінансово-економічного положення країни(негативний зовнішньоторговельний баланс тільки за два зимові місяці склав близько 2 млрд. доларів) здається особливо важливим залучення будь-яких іноземних інвестицій в економіку республіки. Проте, незважаючи на ряд домовленостей з КНР, якими так хвалився Лукашенко напередодні президентських виборів(у жовтні 2010 року було погоджено 13 проектів на 3,5 млрд. доларів), їх реалізація у більшості випадків як і раніше залишається тільки на папері, а доля обіцяних китайських кредитів не сьогоднішній день так і не з’ясована. А як все добре починалося!
Кінець минулого року ознаменувався початком переговорів міністерства фінансів Білорусії з Експортно-імпортним банком Китаю(заснований в 1994 році Ексімбанк належить центральному уряду КНР і повністю контролюється ним) про надання пільгових купівельних кредитів для модернізації Лукомльской і Березовской гідроелектростанцій, що дозволило б відновити склад генеруючого устаткування і підвищити ефективність роботи станцій в цілому. У січні 2011 року Беллегпром і китайська компанія Чжун Юань підписали меморандум про реалізацію 4 інвестиційних проектів у сфері легкої промисловості на 275 млн. доларів із залученням довгострокового(20 років) кредиту Ексімбанку Китаю під гарантії білоруського уряду при фіксованій процентній ставці 3% річних. Необхідно відмітити, що саме китайська інжинірингова компанія(одна з найбільших державних компаній) повинна виступити генеральним підрядником за кожним проектом – уся сукупність робіт і послуг, пов’язаних з будівництвом і реконструкцією, пошуком і підбором постачальників устаткування і технологій, постачанням, монтажем і запуском устаткування, навчанням персоналу і тому подібне. В той же час Беллегром , якого припадає на частку 73% вироблюваної в країні продукції легкої промисловості і 21% непродовольчих товарів, що випускаються, в обмін отримає 2 китайські заводи по виробництву камвольних тканин і взуття, хутряний комплекс із звірівницьким господарством і Центр легкої промисловості Білорусії в Мінську. І за усе це щастя доведеться розплачуватися простим білорусам, легка промисловість яких і без додаткового кредитного навантаження ледве дихає. Якщо додати до цього той факт, що китайська сторона навряд чи поставлятиме у Білорусію якісне устаткування, оскільки їй не потрібні конкуренти на європейському або російському ринку, то економічна безперспективність цих проектів стає цілком реальною.
Окрім модернізації легкої промисловості, на початку зими білорусами було заявлене бажання спільно з китайськими колегами почати реалізацію близько 20 нових проектів на суму більше 5 млрд. доларів США. Серед усього іншого значилися: будівництво п’ятизіркового столичного готелю Пекін , реконструкція злітної смуги Національного аеропорту Мінськ, зведення житлових кварталів і тому подібне
Особливий інтерес представляють проекти, реалізація яких повинна проходити в Гомелській області. Впродовж найближчих двох років планується побудувати дві транспортні магістралі – залізничну і автомобільну, які повинні зв’язати Мінськ і Гомель. Близько 200 млн. доларів має бути вкладені в модернізацію і реконструкцію одного із старих білоруських підприємств – Добрушскую фабрику Герой праці . У Речицком районі розглядається будівництво заводу по виробництву плит МДФ, а в Хойниках – відкриття нового виробництва сирів. Проте одним з найбільш значимих проектів, за задумом білоруського уряду, повинне стати будівництво заводу, який займатиметься виробництвом сульфатної біленої целюлози. Причому Китай планує не лише дати на це кредит, але і повністю зайнятися його будовою і забезпеченням необхідним устаткуванням для функціонування підприємства. Подібна угода, за словами першого віце-прем’єра уряду Республіки Білорусь Владимира Семашко, вже підписана і будівництво ось-ось почнеться. Особливістю цього проекту, на наш погляд, являється достатня міра його авантюрності.
По-перше, заявляється, що потужність заводу складе близько 400 тис. кубічних метрів в рік. Оскільки для внутрішніх потреб Білорусії потрібні близько 150 тис. кубічних метрів біленої целюлози, то інший об’єм, 250 тис. кубічних метрів, планується експортувати. Проте, на думку фахівців в цій області, незважаючи на зростання попиту на подібну продукцію, у білоруських умовах набагато вигідніше робити не целюлозу, а кінцеву продукцію, що має високу додаткову вартість. У білоруському ж варіанті окупність з’явиться лише через 10-15 років. Досягти такого ж результату як Чилі, Бразилія або той же Китай в РБ навряд чи вдасться, оскільки Білорусія не має величезних запасів деревини, які є в цих країнах. До того ж необхідно пам’ятати, що листяні і хвойні породи, на відміну від переважаючого у вищезгаданих країнах евкаліпта, не лише в 8-10 разів довше ростуть до необхідної зрілості, але і є набагато енергоємнішими в процесі переробки.
По-друге, вартість заводу при будівництві його китайцями складе близько 676 мільйонів доларів. При цьому, аналогічне устаткування європейського виробництва потужністю 200 тис. кубічних метрів в рік коштує близько 1 мільярда доларів. Проте слід розуміти, що надійність європейського виробництва на порядок вища за китайський аналог, що в подальшому обов’язково позначиться на ефективності роботи усього підприємства і не дозволить утілити мрію білоруського керівництва понизити негативне сальдо зовнішньої торгівлі за рахунок зниження імпорту і переходу до експорту частини вироблюваної продукції .
По-третє, виробництво біленої целюлози у всьому світі вважається екологічно брудним . Той же ЦБК, розташований на Байкалі, завдав дуже серйозній збитку екології цього унікального озера. Китай же, що з кожним днем все більше задихається від зростаючого виробництва, досі не може похвалитися скільки-небудь істотними зрушеннями у справі захисту довкілля. Тому використання китайських технологій(їх планується впровадити і в майбутній завод кальцинованої соди) може обернутися справжньою катастрофою для білоруської природи, вирішувати яку доведеться не представникам Піднебесною, а білоруському бюджету.
Окрім проектів в Гомелській області, з Китаєм планує активно співпрацювати і столиця Білорусії. У Мінську із залученням близько 118 млн. дол. китайського кредиту в 2013 році планується побудувати завод індустріального житлового будівництва. Правда мінська мерія поступила в цьому випадку хитріше – основне технологічне устаткування планується закуповувати у європейських компаній, а не в КНР. Складніше йдуть справи з модернізацією Мінської ТЕЦ-5, де, згідно з контрактом, Китайська національна корпорація по зарубіжному економічному співробітництву вже веде будівництво під ключ . Фінансування ж контракту здійснюється за рахунок кредиту Банку розвитку Китаю(на 1 лютого 2011 року з освоєних 545 млрд. білий. рублів, китайських засобів припадало на частку 470 млрд.). Правда, назвати терміни окупності цієї затії зараз не береться ніхто.
Серед запланованих проектів білоруська влада особливо виділяє співпрацю в області вагонобудування, електроніки і будівництва. Для цього у Білорусію мало не щомісячно прибувають представники КНР і шукають можливі області вкладення юанів. Проте з усіх запланованих раніше проектів сьогодні реально діють усього лише пара-трійка. До вже згаданої модернізації Мінської ТЕЦ-5 можна додати лише ще один великий білорусько-китайський проект – будівництво ветропарков на умовах прямих інвестицій. Для цього, спільно з китайськими компаніями, в країні було почато проведення аналізу руху повітряних мас по Білорусії. Результатом спільних дій(китайську сторону представляє компанія HEAG) стало завершення у березні монтажу найбільшого в СНД вітряка потужністю в 1,5 МВт, розташованого в Гродненській області під Новогрудком. Необхідно відмітити, що китайські фахівці, яких так завзято звуть у Білорусію її керівники, не змогли самостійно закінчити зведення ветроустановки – довелося звертатися за допомогою до російської фірми. Такі, здавалося б, дрібниці ще раз примушують засумніватися в правильності вибраного шляху модернізації білоруської промисловості і енергетики на основі китайських технологій. Як би то не було, але у Білорусії за подібним зразком в 2011-2015 роках мають бути побудовані ветропарки сумарною потужністю до 300 МВт(на даний момент виявлені 1840 майданчиків для розміщення вітряків з теоретично можливим енергетичним потенціалом більше 1,6 тис. МВт).
Назвати сьогодні ще які-небудь великі спільні проекти із залученням частини знаменитих китайських 15 млрд. доларів практично неможливі. Все знаходиться в планах. Причому плани дуже грандіозні певні побоювання, що викликають у ряді випадків. Наприклад, китайським компаніям пропонується будувати гідроелектростанції на умовах прямих інвестицій, у тому числі шляхом створення спільних підприємств, з продажем електроенергії в енергосистему по встановлених у Білорусії тарифах, що відкриває КНР прямий шлях до впровадження в енергосистему республіки. Нагадаємо, що умови подібні тим, що пропонуються китайцям, стали одним з каменів спотикання в переговорному процесі Росії і Білорусії про будівництво АЕС.
До речі, про атомну електростанцію. Нині планується притягнути ресурси Китаю до будівництва ліній електропередачі для першої Білоруської АЕС: 646,2 км ЛЕП напругою 330 кВ, приєднуваних до споруджуваного розподільного облаштування атомної електростанції. При цьому переговори з можливими інвесторами ведуться на умовах реалізації проекту під ключ , а зовнішні кредитні ресурси планується направити на оплату будівельно-монтажних робіт і постачання основного устаткування. Якщо згадати проблему надійності китайської продукції і високої кваліфікації фахівців з Піднебесної, то стає ніяково при думці про час, коли у Білорусії почне працювати атомна електростанція.
В цілому, питання про те, де ж обіцяні президентом 15 млрд. доларів китайських інвестицій у білоруську економіку, на сьогоднішній момент залишається відкритим. Чи то китайська сторона перестала бачити перспективу спонсорування білоруського економічного дива , що знаходиться на краю обриву, чи то офіційний Мінськ ніяк не може придумати схему перекладу китайських пов’язаних кредитів в золотовалютні запаси країни і тому саме гальмує розвиток співпраці. Поки лише ясне одне – надія на фінанси Китаю, що зародилася в серцях білоруських чиновників і надихнула їх на підтримку політичного режиму Лукашенко в грудні минулого року, з кожним днем ставати все слабкіше.