Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Ариф Юнус : Азербайджан став частиною глобальної війни ісламу проти Заходу
Директор департаменту конфліктології Інституту світу і демократії Ариф Юнус. Ілюстрація: youtharmenia.ru
Інтерв’ю ИА з директором департаменту конфліктології Інституту світу і демократії(Баку) Арифом Юнусом. ИА: Ви є автором книг про іслам в Азербайджані, про вплив різних радикальних ісламських угрупувань на процеси, що протікають в азербайджанській державі.
Так, і нині пишу нову. Влітку вона буде готова.
ИА: Які масштаби ісламізації опозиції в Азербайджані нині існують, як йшов її розвиток і які тенденції очікуються в майбутньому?
Дійсно, коли я писав першу книгу, тоді ще багато хто ставився скептично до тому, що я написав, тому що було складно повірити, що політичний іслам коли-небудь стане чинником серйозної гри в політичному житті Азербайджану, на який ми звертатимемо пильну увагу. Тобто тоді, коли я писав книгу і робив прогнози, в це мало вірилося. Але для мене було очевидно інше. Що відразу після розвалу СРСР у нас утворилися три вектори в політичному житті Азербайджану. Один вектор – російський, він завжди був слабкий. Відповідно, слабким завжди був російський напрям в політичному житті і пов’язані з ним партії, організації або сили. Так, хтось вірив в Муталлибова, хтось в соціал-демократів, але ми розуміли, що цей вектор в нашому житті не гратиме найближчим часом, принаймні, якусь роль для нашого покоління.
Визначальним тоді був чинник Заходу і західного напряму. Відповідно, серйозну роль грали пов’язана з цим націоналістична проблема і так далі. Третій напрям – релігійний, ісламський. Воно викликало швидше інтерес, ніж серйозне відношення. Інтерес, тому що ми все-таки мусульмани, частина ісламської цивілізації. З’явився інтерес до ісламу як до такого, але радянський період, коли усі ми були, загалом, атеїстами, не пройшов безслідно для мого покоління. Того покоління, яке тоді грало роль, – в 90-і роки.
Але я виходив з того, що на зміну нам прийде нове покоління, для якого іслам буде вже не просто частиною нашої культури, але і частиною віри. І далі вже залежало від того, як багато буде вірян і при цьому як багато з числа цих вірян цікавитимуться політикою. Нарешті, третє і найголовніше – як довго простягнеться віра в другий, західний напрям. Усе це вилізло в 2003 році, коли рухнула остаточно віра в Захід, і почалося різке послаблення в громадському настрої віри в західну цивілізацію і її культуру. Так, в суспільстві продовжували говорити про необхідність інтеграції в західні структури, але сильне розчарування, звичайно ж, позначалося. На додаток до усього цього влада почала тотальну кампанію проти прозахідної опозиції і з 2006 року до сьогоднішнього дня, хіба що за винятком декількох останніх тижнів, ми не чули нічого про яку-небудь діяльність прозахідних партій. По них був завданий величезного удару і вони різко ослабіли. У результаті, починаючи з 2006 року, якщо ми щось і чули, то тільки у зв’язку з ісламом.
Ось цей момент дуже важливий – влада почала боротьбу вже не з прозахідною опозицією, яка була розгромлена і по суті справи тільки періодично в пресі давала про себе знати у вигляді яких-небудь заяв, у вигляді яких-небудь інтерв’ю лідерів партій. Епізодично ми чули про спроби щось зробити, але на вулиці прозахідна опозиція виводила не більше 20-30 чоловік, яких швидко, вже на виході із станції метро, заарештовували. Та зате мітинги ісламістів, які проходили не лише в Нардаране, але і в інших місцях, – то проти Ізраїлю, то на знак протесту проти карикатур на Пророка, то ще з чимось, – це вже стало для нас нормою. Якщо раніше Азербайджан не був частиною великої глобальної геополітичної конфронтації Заходу з ісламським світом, якщо раніше ця боротьба якось протікала повз нас, то з часом вже хтось в нашій країні міг виступити із заявами протесту, засуджуючи скрутне становище мусульман в Європі або десь ще.
А сьогодні Азербайджан став частиною цієї глобальної війни. Тобто ні у кого вже не викликає здивування або нерозуміння, коли у нас постійно проходять якісь мітинги ісламських політичних сил і робляться заяви у зв’язку із забороною на будівництво мінаретів або ще чогось в далекій від Азербайджану Європі. А вже тим більше у зв’язку з конфронтацією між Ізраїлем і ХАМАС, які до нас не мають ніякого відношення, не говорячи про те, що Ізраїль наш стратегічний союзник. Тобто ми вже стали частиною ось цій конфронтації. Причому на тлі помітного зростання політичної ролі в країні ісламу. Коли влада забороняє тотально будь-яку політичну діяльність, коли мечеті стали фактично політклубами, де тільки і можна збиратися і говорити про те, що відбувається в політичному житті країни, в цих умовах стали спостерігатися нові тенденції. Ось про що я зараз і пишу, чим, власне кажучи, і займаюся в ці дні, коли збираю матеріал по цій частині.
Що можна тут виділити у зв’язку з останніми подіями у нас? По-перше, зростання ролі молоді в усьому цьому. Друге – це доки ще слабкі спроби, але вже є перші зачатки налагодження контактів ісламістів з так званою прозахідною опозицією. Цей момент дуже важливий, тому що для мене було абсолютно очевидно, що молодь сприйматиме іслам серйозніше, як частину своєї віри. Що на відміну від мого покоління, покоління атеїстів, іслам буде їх частиною. Це не викликає відторгнення. Приміром, у Баку більшість дівчат, які носять хиджаби, – це не представники старшого покоління, це саме молодь. У результаті, якщо тема хиджаба ще 10-15 років тому абсолютно не була відома для Азербайджану, то сьогодні це тема – номер один, про яку говорять, дискутують і у зв’язку з якою проходять мітинги. Раніше таке припустити було просто дивно, ніхто б навіть не зрозумів.
Візьмемо ситуацію з кількістю вірян. Якщо раніше, ще років 5-6 назад, ми говорили, що кількість вірян, хто здійснює намаз, відвідує мечеть і полягає в якійсь релігійній общині, коливалося в межах 7-8 відсотків, а іноді навіть менше, то сьогодні чисельність вірян складає приблизно 15 відсотків населення. Тобто зростання очевидне. Правда, ця не така велика кількість, все-таки йдеться про 15 відсотків, а не 60-70, а вже тим більше не сто відсотків населення. Тобто значна частина населення як і раніше себе вважає мусульманами по народженню, але при цьому не є практикуючими вірянами. І проте, ісламізація нашого суспільства – це очевидний факт. При цьому є ще один факт – у складі вірян переважає молодь, яка, теж дуже важливий момент, дуже активна.
Що стосується прозахідної опозиції, то найважча ситуація навколо неї складається в провінціях. Адже в столиці представники опозиції можуть звертатися і посольства різних країн і представництва міжнародних організацій. Усього цього немає в провінціях, де украй скрутне становище і тиск влади на членів прозахідної опозиції. У неї залишилися два шляхи: або залишити країну, що багато, власне кажучи, і зробили. Особливо після 2003 року спостерігався серйозний еміграційний відтік з країни в Європу і Росію. А для тієї частини, яка не залишила країну, боротися далі було складно, тим більше коли настало розчарування в Заході, особливо в американцях. Ось зараз прозахідна опозиція і стала з розумінням, якщо не з симпатією, відноситися до заяв ісламістів. Тобто вже з’явилося те, чого раніше просто не було. Скажімо, в 1996 році лідери ісламської партії були вперше заарештовані і тоді вони намагалися увійти в той або інший контакт з опозицією прозахідною, але не знайшли підтримки ні у кого. Суспільство їх просто відштовхнуло.
Сьогодні ситуація все-таки змінилася. Сьогодні, по суті справи, влада змушує прозахідну опозицію піти на союз з тією силою, проти якої остання завжди виступала, – з ісламськими партіями. Раніше цього не було. Я не говорю про те, що цей союз міцний. Ні, про це не йдеться. Ми повинні говорити про те, що намітилися перші контури такого зближення, оскільки у них усіх загальний супротивник – влада. Влада б’є і по прозахідній опозиції, і по релігійних структурах, які останні три роки знаходяться під серйозним тиском влади. Відбуваються арешти, заборона на будівництво і навіть злам мечетей, забороняються періодично азан і носіння хиджаба в учбових закладах. У такому ж положенні знаходиться і прозахідна опозиція. Відбувається те, що, загалом і очікувалося: зближення тих, що знаходяться під пресом і один одному особливо не симпатизуючих сил. Я думаю, що в майбутньому зближення буде ще міцнішим.
ИА: Кілька тижнів тому в Нардаране відбулася акція, в якій разом з Ісламською партією взяли участь ПНФА і Мусават . А ось 2 квітня, у Баку проходила акція Громадської палати, але в ній ісламісти не брали участь. З чим це пов’язано?
Розпочнемо з того, що в акції, яка протікала в Нардаране, ні Мусават , ні ПНФА участі не приймали. Ця заява була занадто перебільшеною. Там було всього декілька чоловік з боку цих партій, які просто приїхали подивитися. Це не можна сприймати як спільну акцію. Це аналогічно тому, якщо який-небудь член партії Мусават піде завтра на мітинг, скажімо, соціал-демократів, але з цього не виходить, що соціал-демократи і мусаватисти зблизилися. В даному випадку йдеться про те, що рядові члени пішли на мітинг в Нардаране. Інша справа, що, наприклад, заяви лідерів прозахідних опозиційних партій у зв’язку з хиджабом і з арештами лідерів партій говорять про те, що відбувається тенденція по зближенню. Це нормальне явище в політиці. Марно у нас до цього так хворобливо відносяться. Якщо підходити прагматично, то будь-яка політична партія повинна знаходити союзників. В даному випадку у нас украй спотворене уявлення про майбутній союз або діяльність тих же ісламістів.
Ми знаходимося під страхом стереотипу у зв’язку з Іраном. Тобто вважається, що раз ісламіст, то, значить, це обов’язково ми матимемо щось подібне до Ірану. Тоді як насправді у нас є інший варіант. Це Туреччина, де у влади, до речі, знаходяться також ісламісти, і вони показали приклад, що є і інший варіант політичного ісламу. Тобто не мабуть, що союз з ісламістами обов’язково приведе їх до влади, або вже тим більше приведе до такої ісламської революції. Ні, це занадто спотворене представлення. Я не вірю в усе це. Інша справа – використання потенціалу ісламістів. Признаємося, це прагматичний крок з боку політиків, особливо коли прес йде на обидві сторони. Тобто політика влади змушує йти на таке зближення. І чим сильніше буде тиск, як на одну, так і на іншу сторону, тим швидше вони зблизяться.
ИА: В минулу суботу 2 квітня опозиція провела у Баку акцію протесту. І взагалі, з початку року в Азербайджані спостерігається активізація опозиції, об’єднання декількох партій в Громадську палату. Проходять мітинги. Це пов’язано з тим, що у ряді арабських країн відбуваються відомі процеси. Проте минулого року були парламентські вибори, але в передвиборний період опозиційних мітингів не було. У чому причина цього?
Ви сама далечінь відповідь на своє питання. Впродовж усього періоду, до появи чинника арабських подій і їх впливу на різні процеси, в азербайджанському суспільстві панувала атмосфера депресії, невіри і розчарування. Це розуміли і прозахідні опозиційні сили, які, загалом, знали, що сили нерівні, що будь-яка їх спроба приречена на невдачу. Вони намагалися, до речі кажучи, чинити опір і до парламентських виборів, і впродовж всього минулого року. Намагалися щось зробити і коли підвищувалися ціни на товари першої необхідності. Але кожного разу ці акції не знаходили підтримки в суспільстві. Панували страх, розчарування і невіра. З цієї точки зору події у арабському світі, звичайно ж, зробили величезний вплив на процеси. Вони привели до появи руху молоді.
Молодіжний рух раніше у нас не набирав такої серйозної сили. А зараз саме під впливом подій у арабському світі попереду йде молодь, яка використовує новітні технології. Я маю на увазі інтернет, Facebook і так далі. Раніше про це навіть говорити було смішно. А зараз – згадаєте мітинг молоді 11 березня. Для мене це найпоказовіше. Тому що мітинги прозахідної опозиції характерні тим, що чітко вказується конкретний час його проведення. Скажімо, мітинги 12 березня або 2 квітня були намічені точно на 14 годин, при цьому було вказано і місце – центр міста(площа Фонтанів). Все зрозуміло і чітко. Тепер візьмемо молодіжний мітинг, інформацію про яке поширювалася в Facebookе. Там була відома тільки дата – 11 березня. При цьому не були вказані точне годинник і місце проведення акції. І був заклик усім, кому дорога доля Батьківщини, вийти на вулиці на знак протесту. Ви розумієте? Все носило сюрреальний і абстрактний характер. Але цей мітинг, який з точки зору організованості був абсолютно слабо підготовлений, відбувся! Усупереч тотальній кампанії залякування влади! Саме цей мітинг показав, що страх звичайно ще залишився в душах людей у нас, він зберігся, але він став йти.
Така ж картина у арабському світі. Кілька років тому я був в Тунісі. Там була тоді така сама атмосфера, як у нас в Азербайджані. Складно було тоді собі уявити, що там будуть ось такі події. Але вони сталися і викликали вибух по всьому ісламському, в першу чергу арабському світу. А зараз арабська хвиля дійшла і до нас, ось про що йде мова. Тобто у нас став зникати страх.
Друге – активізувалася молодь. І третє: з’явилися нові технології, на які ми, до речі кажучи, не звертали уваги. Зверну увагу на факт, який було б складно представити раніше, але зараз навіть арешт лідерів ісламської партії відбувся після того, як вони розмістили своє інтерв’ю в YouTube. А ще роки два назад події розвивалися б таким чином: провели б ісламісти свій мітинг в Нардаране або провели б прес-конференцію, куди покликали б журналістів. Останні написали б про усе це і на цьому все і завершилося б. А вони у дусі часу розмістили інтерв’ю свого лідера в YouTube. Минулий рік – це вже історія. Сьогодні виникла принципово нова ситуація.