,
Ви Знаходитеся: Головна > Погляд з середини > Угорська влада страждає комплексом неповноцінності під назвою Велика Угорщина : інтерв’ю Романа Официнского

Угорська влада страждає комплексом неповноцінності під назвою Велика Угорщина : інтерв’ю Романа Официнского

Інтерв’ю ИА доктора історичних наук, професора Ужгородського національного університету(Україна) Романа Официнского.

ИА: Якщо говорити про історичну приналежність Закарпаття, чий вплив на цій землі домінував?

Зазвичай нині ведуться розмови про статус Закарпаття у минулому виключно не через пошуки історичної правди, тобто не в науковій площині, а в політичній – заради мобілізації поріділого електорату. Декому потайки хочеться змінити державні кордони України у свою користь. Тому раз по раз в завуальованому виді витають реваншистські міфи, по-варварськи вирвані з цілісного історичного полотна. Йде мова про підміну сьогодення віртуальним минулим. Насправді саме в Закарпатті починається історія України. Не у Києві, Харкові, Львові, Причорномор’ї або Донбасі. Саме у Закарпатті в 1970-х роках археологи виявили першу стоянку первісних людей в межах сучасної України. Вік стоянки близько мільйона років, а знаходилася вона на піднесеному березі рівнинної течії Тиси(русло відтоді змістилося) недалеко від селища Королево Виноградовского району. Доти Україна вела свій відлік з печер Кримських гір – близько 150 тисяч років назад. Починаючи з первісних часів, Верхнє Потисье(Закарпаття з прилеглими землями, які зараз знаходяться у складі Словаччини, Угорщини і Румунії) є сполучною ланкою між Східною і Центральною Європою. Візитною карткою регіону стали постійні міграції: розселення, переселення, колонізація. Витоки його неолітичних землеробських культур належать до Балкано-дунайського світу. У епоху бронзи(II тис. – VIII ст. до н.е.) місцева етнокультурна карта різко міняється під впливом землеробів з Балкан, скотарів з Північного Причорномор’я і Прикарпаття, кочівників з Приальпійської зони. Впродовж бронзового століття проходили як асиміляційні, так і інтеграційні процеси в межах периферійної групи прафракийцев. У їх цивілізаційному активі – укріплені городища(залишки знаходяться поблизу сіл Арданово, Негрово, Шелестово, селища Солотвино, міст Иршава, Мукачева(мікрорайон Пидгоряни)), кам’яне будівництво, кераміка, кольорова металургія, кінна їзда на колісницях, транзитна торгівля, розробка солі в Солотвино, військовий контроль за перевалами. Згідно з підрахунками на 2001 рік, в регіоні знайдений 331 бронзовий скарб з 15 тисячами предметів вагою 10 тонн. Епоха залізного меча, плуга і сокири у Верхньому Потисье пов’язана з східним чинником – вторгненнями кіммерійців(племена агафирсов) і скіфів. Проте фракійське населення залишалося домінуючим, поки воно в III ст. до н.е. на двісті років не потрапило в орбіту кельтської цивілізації, яка опанувала Центральну Європу. У регіоні вивчені понад шість десятків кельтських міст – оппидумов, зокрема, і на пагорбах Галиш і Ловачка(околиця Мукачева). З могутнім кельтським плем’ям бойев деякі учені зв’язують український субетнос – бойків, які мешкають по обидва боки Карпат, – на стиках Закарпатської, Львівської і івано-франківської областей. Серед іншого, кельти залишили нам в спадок урбаністичну культуру, гончарну кераміку ремісничого виробництва, ротаційні млини. У I ст. до н.е. північні фракийци відновили тут свої позиції у вигляді трансформованого гето-дакийского масиву, про що свідчать залишки їх поселень поблизу сіл Мала Копаня, Підвинограду, Петрово. У першій половині I тис. н.е. гети(даки) пережили германське нашестя(племена гепидов) і поступово розчинилися в слов’янському середовищі. Знову ж таки, ряд учених із слов’янізованими даками зв’язує появу гуцулів – український субетнос, який займає площу, що в адміністративному вимірі дорівнює невеликій області України – від одного до декількох районів Закарпатської, івано-франківської, Чернівецької областей, прилеглі повіти Румунії. У VII – X ст. Закарпаття належало до зони військово-політичної і культурної експансії Великої Моравії і Болгарського царства. У X ст. в цей індоєвропейський плавильний котел уклинилися представники Уральської сім’ї етносів і мов. Шукаючи другу батьківщину , в Паннонию прибули кочові древневенгерские племена. У цілому Закарпатті так і залишилося плодом трьох давніх культур – кельтів, даков, слов’ян. До XIV ст. воно фактично було нічийною землею , тобто прикордоннею трьох середньовічних монархій – Русь(Київська і Галицько-волинська), Польща, Угорщина. Проте ні держав, ні українців, ні поляків, ні угорців в сучасному розумінні тоді не існувало. Після розпаду Угорського королівства в 1526 році велика частина, а потім усе Закарпаття, на декілька віків потрапило під австрійський вплив. Одночасно тут після 1526 року сформувався угорський анклав. Саме у складі Австрійської імперії знаходився край, коли в середині XIX ст. національний романтизм розбудив поневолені народи. Відтоді вже півтора століття обговорюють питання про те,

наскільки Закарпаття є одвічною землею тієї або іншої політичної нації. Угорські націоналісти послідовно зараховують її до корони святого Иштвана . Так само і для Російської імперії до 1917 року не було ніяких труднощів обгрунтувати свої територіальні претензії. У рамках австро-угорського дуалізму(1867 – 1918) по Закарпаттю неабияк пройшовся каток мадьяризации, тому значна частина сучасних закарпатських угорців – угорці тільки третьо-четвертого покоління. Проте український характер краю виявився невигубним з усіх точок зору. Більше 80% нинішнього населення Закарпатської області вважають себе українцями, а другими за чисельністю є угорці – 12 %. Майже семикратна перевага. Такі історичні реалії. Звичайно, нинішнє обличчя Закарпаття сформували різні етнічні співтовариства: українці, угорці, німці, румуни, серби, хорвати, євреї, італійці, греки, словаки, чехи, росіяни, роми. Віками край служив місцем порятунку від воєн для населення Галичини, Угорської низини і Балканського півострова, обживався, спустошувався і знову заселявся, особливо після монгольських, татарських, турецьких вторгнень. Наведу два приклади. Німецькі колоністи істотно підвищили життєві стандарти, впровадили вуличну забудову. Вони мешкали в 82-х селах Закарпаття, поки не випробували з боку радянської влади нещадних репресій як представники ворожої нації . Свого часу македонські греки зосередили у своїх руках усю торгівлю Ужгородської жупи(округа) – приблизно п’ята частина від нинішньої площі Закарпатської області. В середині XVIII ст. їх частина в населенні Ужгороду(1,5 тисяч чоловік) досягла 14 %. З часом вони змішалися з православними одновірцями – сербами, асимілювалися. Ось такими є сторінки минулого Закарпаття. Сьогодення – як на долоні. Український характер краю має довготривалу історичну перспективу.

ИА: Як в Закарпатті живеться зараз угорцям?

Як і іншим. Вони отримують однакову з усіма зарплату, пенсію, користуються тими ж комунікаціями і комунальними зручностями, мають найширші можливості реалізуватися в громадському і політичному житті. Але мінус в тому, що вони самозамкнулись, зокрема, із-за мовного дискомфорту. Українська держава впродовж двадцяти років здавалася перед зовнішнім шантажем відносно національного питання і дуже мало потурбувалася про створення умов для інтеграції національних меншин за європейським зразком, у тому числі шляхом повноцінного вивчення державної мови. Тому в школах з угорською мовою навчання досі звучать нарікання на застаріле методичне забезпечення, недолік якісних словників і так далі. Іноді спостерігається прихований мовний бойкот місцевих функціонерів, які фінансово залежні від офіційного Будапешта. Мовляв, вивчення української мови погрожує асиміляцією. Тому їх курс – самоізоляція угорської меншості. Взагалі-то, ми бачимо великий розрив між повсякденними турботами рядових угорців і діями їх штатних захисників , які залишаються незмінними впродовж двох десятиліть і, будучи громадянами України, відверто роблять усе можливе заради іншої держави. Дуже часто – на межі фолу.

ИА: Якими можуть бути наслідку для Закарпаття нового угорського законодавства, яке істотно спрощує процедуру придбання громадянства цієї держави представникам діаспори?

Дійсно, 26 травня 2010 року парламент Угорщини прийняв зміни до закону про угорське громадянство, які вступили в дію з 1 січня цього року. Згідно з ними, етнічні угорці(обличчя угорського походження), які мешкають поза межами Угорщини, можуть отримати угорське громадянство за спрощеною процедурою. Підставою для отримання громадянства є базове знання угорської мови і підтвердження того факту, що хтось з членів сім’ї(предків) був у минулому громадянином Угорщини. При цьому не обов’язкове проживання на території Угорщини. У короткостроковій перспективі для Закарпаття це не матиме серйозних наслідків, в довгостроковій – тим більше. З регіону виїдуть останні ті, що бажають, тому що ті, що сильно бажають вже виїхали давно. Одночасно завданий істотного удару по міжнародному іміджу Угорщини. Вона розписалася у власному безсиллі вийти з демографічної прірви. Застосувавши моноетнічний принцип, угорська влада прямим текстом назвала своїм пріоритетом підтримку расової чистоти . Річ у тому, що з кінця 2009 року чисельність корінного населення Угорщини зменшилася більш ніж на 40 тисяч чоловік. Проте, завдяки імміграційній політиці фактичне скорочення склало 28 тисяч чоловік. Але при цьому в 2010 році пройдена дуже сумна для країни межа: чисельність населення Угорщини знизилася до відмітки менше 10 мільйонів. Це дуже стривожило політичні сили, присутні в угорському парламенті. Вони прагнуть за всяку ціну відновити число громадян на рівні вище 10 мільйонів. Поточний ефект введення в дію цього закону – 35 тисяч заяв з усіх країн. Подальші перспективи є ілюзорними, але зараз ми бачимо красиву афішу при поганій грі амбітної трупи. Ось і 12 березня 12 вихідцям з Хорватії урочисто вручили угорські паспорти. Для цього заходу обрали місто Мохач, де в 1526 році османи поховали Угорщину як незалежну державу. Двома днями пізніше аналогічну церемонію з півсотнею новобранців провели в румунському місті Клуж-Напока, де в 1443 році народився найвидатніший угорський король Матяш Корвин. Відносно України свій етнодемографічний пилосос Угорщина включила давно. В межах Закарпаття доки ще не було помічених імпровізацій, що театралізувалися, з використанням історико-політичної символіки. Тут можна переборщити.

ИА: Як ви прокоментуєте офіційно заявлене Будапештом прагнення створити угорські автономії в Румунії, Словаччині, Сербії і на Україні?

Угорська правляча верхівка виглядає безпорадно і страждає комплексом неповноцінності під назвою Велика Угорщина . Угорська влада хоч чим-небудь прагне відвернути увагу співвітчизників від того, що держава на межі дефолту і банкрутства. Як відомо, державний борг Угорщини перевищив 80% внутрішнього валового продукту і досягає 110 мільярдів американських доларів. Для порівняння: удвічі меншим є державний борг України, де таке ж талановите керівництво, але населення в чотири з половиною раз більше, ніж в Угорщині. Будучи по вуха у боргах, угорський уряд свідомо пішов на зовнішньополітичну провокацію і витратив 160 тисяч євро на величезний килим – площею 202 квадратні метри. Його розгорнули 18 січня цього року у брюссельському офісі перед початком головування Угорщини в Європейському союзі. Це викликало шквал критики з боку її сусідів, адже на килимі була розміщена карта 1848 року, коли Будапешт контролював землі сучасних держав Австрії, Румунії, Сербії, Словаччини, Хорватії, України. Тому проектовані нині у Будапешті автономії повинні були б відродити історично угорські регіони . Тому логічно, що усі сусідні держави будуть на подив солідарними. На це не піде ні Румунія, де з 22 мільйонів жителів 1,5 мільйонів угорців(6,6%), ні Словаччина, де з 5,4 мільйонів жителів більше півмільйона угорців(9,7%), ні Сербія, де з 7,3 мільйонів жителів 290 тисяч угорців(4%), а тим більше України, де живе близько 140 тисяч угорців, або 0,3% від усього населення(46 мільйонів). Не менш красномовним є інший аспект. Нещодавно в уряді заговорили про новий проект Конституції, щоб змінити офіційну назву держави Угорська Республіка(Magyar Köztársaság) на Угорщина(Magyarország). Але доки ще парламент проголосував тільки за зміну назви міжнародного аеропорту у Будапешті, додавши імені Ференца Листа . Та ще буквально днями, 23 березня, Йосипа Сталіна позбавили звання почесного громадянина Будапешта, надане йому майже 64 роки тому, 7 листопада 1947, за видатні заслуги в роботі на благо угорського народу . Чим не парадокс. Тільки зараз додивилися. Резюмуючи, усі ці килими, перейменування, автономії і інші хитрощі є димовими шашками, якими владна еліта Угорщини маскує економічні провали і пробує віддалити вибух громадського невдоволення, який назріває. Це ясно, варто лише заглянути в соціологічні опитування, які проводилися за останні місяці.

ИА: Яка ваша позиція відносно угорського монумента на Верецком перевалі, який підпалили нещодавно. Як бути з цим пам’ятником?

Цей монумент і далі виконуватиме роль туристичної приманки, хоча він і встановлений з порушенням законодавства, що є предметом особливого антикорупційного інтересу. Для киян теж поставили пам’ятний знак на Угорській Горі. Але лінія державного кордону Угорщини ніколи не досягне ні Верецкого перевалу, ні Києва, ні першої батьківщини – південного Уралу. За великим рахунком, ніякий пам’ятник не перешкодить нам бути самим собою. Не перешкодить забути про угорські злочини проти людяності в 1939 році або уявно маркірувати шлях літописних мадярських племен. Як на Верецком перевалі. Між тими подіями тисячолітня відстань. Звичайно, те, що ближче, болить найбільше. Одночасно треба наполегливо зводити нові мости між обома націями – українською і угорською. Мости примирення і розуміння. Без гри лише в одні ворота.

ИА: чи Можливо, на ваш погляд, співпраця угорської партії Йоббик і українській партії Свобода , яке нещодавно анонсував евродепутат Бела Ковач, і як конкретно воно може виглядати?

Це взагалі нонсенс. Йоббик не зможе прожити без Великої Угорщини із Закарпаттям включно. Українські націоналісти з Свободи тут не союзники, а жорсткі супротивники : імперських пам’ятників і символів , подвійного громадянства, автономії. Це видно, зокрема, з канителі навкруги Верецкого перевалу. На витіювате, з подвійним дном заява Генерального консульства Угорської Республіки в Ужгороді, Закарпатська обласна організація Свободи відповіла категорично: Вас чекає ще багато роботи по встановленню історичної справедливості за злочини угорської держави під час окупації Карпатської України в 1939 році, а також за геноцид українського народу 1939-1944 рр. на просторах Закарпаття, коли була знищена майже третина нашого населення . Не думаю, що Йоббик і Свобода в цьому напрямі спільно засукають рукави. Але якщо вони знайдуть якісь точки зіткнення, то це варто тільки щиро вітати, заради міжнаціональної взаємодії і єднання.

Прислухайтесь :)

Без зайвих коментарів.