Як говориться Вам - наші вітання !!!
Тут без сумніву - знайдете дуже багато цікавого.
Три роки правління третього президента Вірменії : діалог за правилами
Президент Вірменії Серж Саргсян. Ілюстрація: president.am
9 квітня виконалися три роки з моменту вступу на посаду третього президента Вірменії Сержа Саргсяна. ЗМІ підводять проміжні підсумки виконаної роботи, виявляють успіхи і упущення, а також намагаються намітити перспективи – самого політика, очолюваної ним системи і, в цілому, країни. Складність вказаного завдання полягає в неможливості механічного підсумовування досягнень і промахів вищої влади. Будь-яка політика – це маневрування, результат якого безпосередньо залежить від характеру актуальних проблем, що стоять перед владою, і потенційних важелів і можливостей їх рішення. Так, щоб оцінити підсумки трирічного правління Сержа Саргсяна, необхідно, по-перше, перерахувати ті проблеми, які він отримав у вигляді багажу в перший же день приходу до влади, а також ті ресурси, які були наявні, або були створені надалі для їх вирішення.
Передусім, слід спробувати охарактеризувати політичний стиль третього президента. При уявній повільності і тягучій, Саргсян устигає виставляти прапорці по усьому спектру поточних проблем і завдань. Вірменія – не Україна і не Казахстан. Складність зовнішньополітичного порядку денного, а також дуже і дуже мізерний внутрішній ресурс виключають право на помилку. У зв’язку з цим політична стратегія Сержа Саргсяна передбачає позначення цілей, меж і можливостей в тому або іншому питанні безпосередньо на старті. Це дозволяє усім зацікавленим сторонам, у тому числі і йому самому, спочатку глибше вникати в ситуацію, з усвідомленням саме тих меж і можливостей, вихід за рамки яких зупиняє увесь процес. Причому в даному випадку йдеться не лише про внутрішню політику, але і про найгостріші питання зовнішньої повістки, про що буде сказано нижче. Серж Саргсян – прагматик, який вважає за краще розставляти акценти на старті процесу. Ця тактика, можливо, позбавляє політичний процес динаміки, виключає заздалегідь різного роду сюрпризи. Але сама інтрига зберігається до кінця – до тих пір, поки одна із сторін не порушить задані на старті параметри. Саме це і сталося з армяно-турецкими протоколами, підписаними в Цюріху в жовтні 2010 року.
Процес нормалізації армяно-турецких стосунків, що зайшов у безвихідь після того, як Анкара порушила початкові домовленості, спробувала в середині процесу зв’язати його з карабахською проблемою, мабуть, головна зовнішньополітична ініціатива вірменського президента. Необхідно враховувати, що можливості для діалогу з Туреччиною будувалися в умовах широкої міжнародної підтримки, з усвідомленням надзвичайної складності і конфліктності історичної спадщини. Після століття ворожнечі і блокади, діалог з Туреччиною став би для Вірменії стратегічним зовнішньополітичним проривом із замкнутого простору проблем і викликів. Прорив не відбувся. Але ситуація не посилилася. На практичному рівні вихідні позиції залишилися тими ж – блокада і тиск з турецького боку збереглися. Проте на політичному рівні створені і доки ще діють ресурси історичного примирення. Вони можуть бути покликані до життя у будь-який момент. Цюріхський процес довів головне – у Вірменії немає ворожнечі відносно Туреччини, але є історична пам’ять вірменського народу, яка вище політичних завдань і економічних інтересів. І, навпаки, правлячий клас Туреччини – так звані помірні ісламісти – використовує політичні і економічні важелі тиску на Вірменію, актуалізуючи ворожнечу і конфліктне протистояння. Міжнародні посередники, втягнуті в армяно-турецкий процес, сьогодні досконально розуміють, що проблема не в Єревані, а в Анкарі.
Чи отримає продовження армяно-турецкий діалог? Так, у тому разі якщо турецька сторона повернеться до обумовлених на старті параметрів. Нагорно-карабахський конфлікт до їх числа не входить. І ось чому. Посередництво Туреччини в карабахському процесі виключається до тих пір, поки Анкара, блокуючи Вірменію, мотивує цю блокаду невирішеністю карабахської проблеми. Тобто, фактично, Туреччина бере участь в карабахському конфлікті на стороні Азербайджану. Учасник конфлікту не може бути одночасно посередником в його дозволі – це аксіома конфліктології. У Туреччині це вважають за краще не розуміти, розраховуючи на свою політичну, економічну і військову потужність. Проте, як вже говорилося вище, є заздалегідь обумовлена грань, вихід за рамки якої зупиняє процес і зводить все до простого питання – починати війну або продовжувати пошук світу. Сьогодні точно перед таким же питанням стоїть Азербайджан. Вихідною позицією Вірменії в карабахському питанні є неможливість повернення НКР до складу Азербайджану. Як заявив 4 квітня на брифінгу в Сербії Серж Саргсян, народ Нагірного Карабаху, який з моменту розпаду Радянського Союзу скористався своїм правом на самовизначення, не може мати майбутнього у складі Азербайджану . У нав’язаній йому жорстокій війні карабахський народ захистив свою батьківщину, і неможливо змусити його відмовитися від своєї незалежності , – заявив президент Вірменії. Мається на увазі, що усі інші питання можуть і мають бути предметом для переговорів. Зводити процес врегулювання карабахського конфлікту до питання – повернеться Карабах до складу Азербайджану або ні, означає зупинити переговорний процес і вибирати між світом і війною.
У зовнішній політиці Сержа Саргсяна за три роки його правління ясно простежувалися наступні задані константи: поглиблення і розширення стратегічного партнерства з Росією, розвиток економічних стосунків і політичного діалогу з Іраном, поглиблення торговельно-економічних і політичних стосунків з Грузією, курс на зближення з Євросоюзом і щільний діалог із США. Необхідно відмітити, що усі ці напрями представляють стратегічну важливість для країни і перекіс у будь-якому з них багатий плачевними наслідками. Можна констатувати, що Єреван налагодив рівний і прогнозований діалог з усіма своїми традиційними партнерами.
Внутрішньополітична ситуація у Вірменії 3 роки тому характеризувалася найвищим рівнем напруги, практично революційною ситуацією. 1-2 березня 2008 року, в результаті зіткнень прибічників опозиції з силами охорони правопорядку загинули 10 чоловік, сотні отримали поранення. Такий був підсумок правління другого президента Вірменії – Роберта Кочаряна і украй несприятливий суспільно-політичний фон, в умовах якого довелося стартувати новому президентові, – Серджу Саргсяну. Сьогодні протестні настрої у вірменському суспільстві не вичерпалися. Вони такі ж інтенсивні, і на те є об’єктивні причини, що лежать, в першу чергу, в соціально-економічній площині. Проте змінилася сама внутрішньополітична атмосфера. У Вірменії в наявності не жорстке силове протистояння влада-опозиція, а реальний і дуже цікавий політичних процес.
У одному зі своїх останніх виступів Саргсян заявив, що вважає закономірним прагнення народу до змін і таким же закономірним бажання уряду прискорити ці зміни. Що стосується політичного життя, то ми готові вислухати критику, пропозиції, але якщо вони будуть спрямовані на рішення конкретних завдань, будуть реалістичними, застосовними в житті… Влада і опозиція повинні зробити правильні висновки з помилок минулого, щоб не повторювати їх. Не сприймайте сказане мною в якості реверансу, але по обидві сторони є люди, які мають великий досвід, знають, що таке держава і державність , – заявив він. Таким чином, усередині країни головним ввідним параметром поточного політичного процесу є діалог між владою і опозицією, побудований з урахуванням базової вимоги – захисту інтересів держави і державності.
Події останнього періоду демонструють, що що головна, що опонує владі сила – Вірменський національний конгрес під лідерством першого президента країни Левона Тер-Петросяна усвідомлює усю відповідальність моменту і приймає умови гри. В ході останнього мітингу опозиційний лідер заявив, що Вірменський національний конгрес діятиме у рамках Конституції і законів країни, досягне виконання своїх вимог плавно, крок за кроком – з тим, щоб утримати Вірменію від соціальних бунтів і політичних потрясінь. За його словами, вибір подібного підходу обумовлений побоюваннями з приводу можливого зростання вірогідності відновлення війни з боку Азербайджану. Якщо деякі особи скептично відносяться до цієї стурбованості, то у мене немає сумнівів з приводу того, що Азербайджан ні секунди не стане коливатися, і скористається хаотичною ситуацією , що створилася у Вірменії, – відмітив опозиціонер.
Для більшості експертів ясно, що політична, економічна і громадська інтеграція Вірменії і Карабаху – факт, безпосередньо пов’язаний і з конфліктом і внутрішньополітичною ситуацією у Вірменії. Укупі з іншими зовнішніми викликами, карабахський конфлікт є найважливішим елементом внутрішньої політики і внутрішньої стабільності Вірменії. Хаос усередині країни обов’язково порушить статус-кво на межі. Тому у політичних сил Вірменії немає іншого вибору, як будувати свою боротьбу з урахуванням зовнішніх викликів. І якщо опозиція приймає ці правила гри, то за владою закріплюється зобов’язання прискорити зміни, до яких прагне народ .
Попередник Сержа Саргсяна – Роберт Кочарян нещодавно представив у великій газетній статті соціально-економічні підсумки свого правління. Зокрема, Кочарян констатував стабільне зростання основних макроекономічних параметрів, натякаючи на те, що після його відходу ця динаміка не була збережена, більше того, був зафіксований спад. Проте якщо заглибитися в суть питання, то стане очевидно, що зростання економіки Вірменії в кочаряновский період забезпечувалося практично автоматично, в руслі глобальних і регіональних економічних процесів. Економіка Вірменії набрякала під впливом глобального будівельного буму і американського іпотечного пухиря. Ненормальне зростання сектора будівництва було також результатом особистої зацікавленості правлячого класу в цьому виді бізнесу. Сьогодні вірменський політик, що хоч трохи поважає себе, або державний службовець, від депутата до генпрокурора, побудував собі офісний центр в Єревані. Кількісне зростання економіки було в наявності. Проте ця був монстр на глиняних ногах. І він рухнув, залишивши під уламками усю конструкцію кочаряновской економіки – порожні, а іноді і зовсім недобудовані елітні будівлі в центрі Єревану перетворилися з показника прогресу в громадський подразник.
Друга хвиля глобальної фінансово-економічної кризи, що явилася у вигляді продовольчої кризи і різкого стрибка інфляції, поставила ребром необхідність розвитку виробничого і сільськогосподарського секторів, саме тих, які були пригнічені монополістами і імпортерами в період правління Кочаряна. Поточна кадрова політика Сержа Саргсяна свідчить про те, що влада розуміє серйозність загроз і актуальність рішучих дій в цьому напрямі. Нові призначення на відповідальні пости здійснюються не за партійним принципом, а виходячи з професійних навичок. Перед урядом країни в цьому плані поставлені термінові завдання, рішення яких і стане запорукою продовження цивілізованого внутрішньополітичного діалогу у Вірменії.
Другим важливим чинником збереження стабільності в подальші два роки правління Сержа Саргсяна стане здатність влади до самоочищення, позбавлення від функціонерів, що скомпрометували себе, наживають добро на стражданнях народу, що не відчувають відповідальності перед країною, населення якої вимушене мігрувати у пошуках роботи. Президент Серж Саргян і в цьому питанні повинен жорстко позначити правила гри – цілі, межі і можливості , вихід за рамки яких означатиме вихід проти інтересів держави і державності. Внутрішні і зовнішні ресурси Вірменії не дозволяють, не дозволятимуть надалі гасити проблеми простим фінансовим втручанням. Потрібний широкий консенсус і діалог влади з народом на заданих на старті умовах і параметрах. Ці умови сьогодні очевидні – пріоритет закону, справедливість, участь суспільства у формуванні влади і її подальшої політики, політичний плюралізм, забезпечення прав і свобод громадянина. Лише гра за цими правилами дозволить Вірменії забезпечити еволюцію внутрішнього політичного процесу і нівелювати зовнішні чинники ризику.
Віктор Якубян – експерт по проблемах Південного Кавказу